Пан Андрiй вклонився.

— Менi дуже приємно, що ви турбуєтесь про мене, maman! Але вибачте, я свого життя за несправедливiсть не вважаю, спокутувати його не збираюсь i до с.-д. менi вступати не личить. Я, maman, боротись буду.

— Боротися! — гукнула панi Ївга.— Проти народної стихiї? Andre, згадай про батька. Пан Андрiй засмiявся.

— Народна стихiя! Вiтер — теж стихiя, а, проте, крутить млини. Та й з якої речi я мушу поступатись маєтком, хоч би народ i мав на його якiсь права? Права, maman, замало, щоб щось здобути. Вибороти треба.

Пiсля цiєї вiзити пан Андрiй зник — бiльшовики прийшли.

А панi Ївга зазнала в цей час багато пригод.

Коли в мiстi запанували бiльшовики, сусiди виказали на панi Ївгу в ЧК — їм кортiло, щоб стару буржуйку потрусили. Але трус не справдив надiй сусiдiв. У старої буржуйки не знайдено нiчого забороненого, а книжки її лягли в основу семiнару для вивчення стосункiв працi та капiталу при Радi депутатiв.

Проте домкомбiд взяв кiмнату панi Ївги на облiк, наклав на дверi печатку, а панi Ївга опинилась на вулицi. Всi були вдоволенi, що старiй буржуйцi таки дошкулили.

Панi Ївга прийняла знущання спокiйно i, йдучи вигнана через мiсто, гадала:

"Я повинна спокутувати грiхи свої й синовi перед народом. Навiть якщо я з голоду помру, то це буде доцiльно".

Вона зовсiм приготувалась до голодної смертi, але на вулицi зустрiла свою колишню покоївку Настю.

— От гаспиди, — гукнула та, коли панi Ївга розповiла їй свої пригоди, — от розбiйники нехрещенi! Так переходьте до мене — якось житимем.

Настя була жiнка рахубиста, в бiльшовикiв не вiрила i зразу збагнула, що пан Андрiй їй добре заплатить за матiр. Але панi Ївга похитала головою:

— Якщо я лишусь жити, Насте, то що я робитиму в той час, коли будується нове життя! Я не можу сидiти руки склавши.

Настя замислилась. Важко було пiдшукати для панi вiдповiдну працю.

— Якщо вам не важко буде, — промовила вона врештi, — то навчите мого Серьогу грамоти.

Ця iдея припала панi Ївзi до серця.

Виховати сина народу! Передати йому тi знання й досвiд, що вона набула за довгий вiк, передати вивищенi думки — i тим хоч трохи спокутати грiхи роду.

Панi Ївга погодилась.

Настя поселила панi Ївгу у "великiй хатi" — так вона звала вогку й темненьку кiмнатку поруч з кухнею, де сама спала. Панi Ївга не мала з собою навiть постелi й спала на лавi, застеленiй рядниною, а вкривалась своєю шалею. З кiмнати не виходила, бо вже морози стали, а кашель її не покидав.

— Яка я вдячна вам, Насте, — сказала панi Ївга, — що ви дали менi притулок i доручаєте менi виховати свого сина. Я справджу ваше довiр'я.

— Щасти боже, — вiдмовила Настя, — чуєш, Серього! Тринадцятилiтнiй Серьога, син народу, був розбещена дитина вулицi. Хати вiн не дуже держався, гасав десь, а додому прибiгав хлiба перехопити. Панi Ївга одразу внесла дисонанс в його життя: вiднинi вiн повинен був дома сидiти та вчитись. Так мати сказала, а щоб її слово було мiцнiше, вона вибила Серьогу ременем. Серьога нишком прозвав панi Ївгу "шлюхою в хустцi" i зненавидiв її всiєю силою своєї вiльнолюбної душi.

За кiлька день здобули книжки, i панi Ївга з глибоким почуттям обов'язку перед Серьогою взялася до навчання. Вона сказала йому:

— Серж, ти повинен вiдчути, що нова доба вимагає вiд усiх таких, як ти, — покидькiв капiталiзму, — якнайвищого розвитку розумових здiбностей. Iнакше пролетарiат перемогти не здолає... Будемо ж учитись.

Але Серьога прикинувся йолопом, висолопив язика й гарчав по-собачому.

Панi Ївга була спантеличена. Вона ще завзятiш узялася намовляти його. Тодi Серьога зробився серйозний i спитав її про значення слiв, якi часто вживають сердитi вiзники.

Панi Ївга з розпачу стисла руки й гукнула:

— Яка безодня темряви й зiпсутостi!

Вона урвала лекцiю, сiла в кутку на свою лаву й довго мiркувала про те, як найкраще взятися до виховання такого хлопця. Вона знала, що це — обов'язок її життя. I шкодувала, що їй бракує пiдручника педагогiки.

Ввечерi повернулась Настя (вона на поденну прати ходила) i, розпитавши про наслiдки вступної лекцiї, знову безжально вибила сина. Серьога мовчки знiс, але прокляв панi Ївгу й запекло постановив дошкулити їй.

Назавтра, коли мати пiшла, вiн тихенько повiсив над дверима до кухнi великий цебер з льодовою водою та прив'язав його мотузком до дверей, щоб перекинувся, як дверi вiдчинити. А тодi лагiдно покликав панi Ївгу до кухнi.

Вона вийшла, i вода з цебра вилилась їй на голову. Серьога плигав, регочучи, до стелi, а панi Ївга сiла на свою лаву й трусилась, бо не мала в що перевдягтись. Але в серцi її злоби не було. Вона шепотiла:

— Andre, зрозумiй мене! Я даю вiдповiдь за грiхи всiх наших предкiв.