Шрифт:
Хома Кичатый, сотник.
Галя, дочь его.
Стеха, молодая ключница у Кичатого.
Назар Стодоля, друг его.
Гнат Карый, друг его.
Хозяйка на вечерницах.
Слепой кобзарь, жиды– музыканты, молодые козаки и девушки и сваты от Чигиринского полковника.
Действие происходит в XVII столетии, близ Чигирина, в козацкой слободе, в ночь на Рождество Христово.
АКТ ПЕРВЫЙ
Вечер. Внутренность светлицы, богато убранной коврами и бархатом. В стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом, окаймленные золотом. На столе стоят фляги, кубки и разные кушанья; горят восковые свечи. Стеха убирает стол.
Стеха (отходит от стола). Усе! Здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м’ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнівка, слив’янка, мед, венгерське - усе, усе. Тут і їстівне, і випити. Коли б лишень гості. Та що вони так довго баряться? І надоумило ж сідоусого у таке свято, коли добрі люде тільки колядують, сподіваться гостей, та й ще яких гостей! Старостів од такого ж старого дурня, як і сам. Побачимо, що то з того буде. Негріте залізо не зогнеш! А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнів за два до свят, то певна уже була б річ; а то схаменувся на самісінький Святвечір та й ластиться: «І сяка, й така, і добра, і розумна ти, Стехо: поможи! Я вже тобі і се, і те, і третє, й десяте». Побачимо, побачимо, як попадеться нашому теляті вовка піймати. (Помолчав.) Не сказавши ні слова дочці, за кого і як хоче віддати, думає, що наша сестра - коза: поженеш, куди схочеш. Е, ні! стривай лишень, голубчику. «Ублагай її», - каже. Та і що-таки той поганий хорунжий? А полковник хоч старий - нехай йому добре сниться - так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Іншому - дзус, а я - так візьмусь. Дівці дівку недовго збить з пантелику, а ще таку, як моя панночка, - і-і! Та вже ж, як кажуть, піймав не піймав, а погнаться можна. Тоді, як теє-то, вже ж і погуляю!.. А вона поплаче, посумує, а далі й нічогісінько. Та й Назар таки не раз спасибі скаже.
Из боковых дверей выходит Галя.
Стеха. А що? як прибрано?.. Тим-бо й ба!
Галя. Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні гості, чи що?
Стеха. Та ще й які гості, якби ви знали!
Галя. Які ж там гості і відкіля?
Стеха. Угадайте.
Галя. Чи не з Чигирина?.. Так?
Стеха. Із Чигирина, та хто такий?
Галя. Які-небудь старшини?
Стеха. То-то бо й є, що не старшини, і...
Галя. Та хто ж такий? Може... та ні! Сьогодні не такий день. А мені тато учора і говорив щось таке.
Стеха. Говорив, та не договорив. А я знаю, - тільки не скажу.
Галя (обнимая Стеху). Стехо, голубочко, ластівко моя! Скажи, не муч мене.
Стеха. А що дасте? Скажу...
Галя. Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тільки скажи.
Стеха. Нічого не треба; дайте тільки свій байбарак надіти сьогодні на вечерниці.
Галя. Добре, надівай, та так, щоб тато часом не побачив.
Стеха. Оце ще! Хіба ж я справді дурна? Слухайте ж. (Вполголоса.) Сьогодні прийдуть старости.
Галя (в восторге). Від Назара! Від Назара!
Стеха. Та там вже побачите, від кого.
Галя. Хіба ж не від Назара, Стехо? Що ж, оце мене і справді лякаєш?
Стеха. Я вас не лякаю, я тільки так кажу.
Галя. Ні, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.
Стеха (лукаво). Я нічого не знаю. Де мені, ключниці, відати про панські діла?
Галя. Ти смієшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу і татові скажу.
Стеха. Що ж ви скажете?
Галя. Що ти мене перелякала... Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?
Стеха. Оце які-бо ви боязкі! Вже і повірили!
Галя. Ну, що ж? Від Назара?
Стеха. Та від кого ж більш? Вже пак не від старого Молочая, нашого полковника.
Галя. Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз із хати втікаю. Мені навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тільки у його, паскудного, і мови, що про наливку та про вареники.
Стеха. А хіба ж се й не добре?
Галя. Звісно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мій Назар, мій чорнобривий, усе про війну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про синє море, про татар та про турецьку землю. Страшно, страшно, а хороше, так що слухала б - не наслухалась його та все дивилась би в його карі очі. Мало дня, мало ночі