Шрифт:
Стеха. Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опісля, може, і обридне.
Галя. О, крий Боже! До самої смерті, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи мені, Стехо, чи ти любила коли, чи обнімала коли козацький стан високий, що... дрижать руки, мліє серце? А коли цілуєш... що тоді? Як се, мабуть, любо! Як се весело! (В восторге поет и пляшет.)
Гой, гоя, гоя! Що зо мною, що я? Полюбила козака - Не маю покоя. Я його боялась... Що ж опісля сталось? На вулиці пострічалась Та й поцілувалась. А мати уздріла... Яке тобі діло! Віддавайте заміж, Коли надоїла!Стеха. Гарно, гарно! А од кого це вивчились?
Галя. Та од тебе ж. Хіба ти забула, як на вулиці, на тій неділі, танцювала? Тоді ще тата не було дома... Згадала? Стеха. Коли се? Оце ще видумали!
Стучатся в дверь.
Галя (торопливо). Ох, лишечко! Хтось іде! (Убегает.)
Стеха. Хто там?
Хома (за дверью). Я, я! Відчиняй мерщій.
Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиваясь.
Хома. Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!
Стеха. Кого не було?
Хома. Кого? Гостей!
Стеха. Яких гостей? Од пол...
Хома. Цс!., еге ж.
Стеха. Ні, не було.
Хома. Гляди ж, анітелень!.. Отець Данило, спасибі, розрішив. Не забудь тільки завтра вранці послать йому вишнівки. Знаєш? Тієї, що недавно доливали. Нехай собі п’є на здоров’я. Та що се їх нема так довго? Чи не злякались, бува, завірюхи? А вітер неначе стиха.
Стеха. Злякаються вони! Де ж пак! І в горобину ніч приїдуть для такої панночки, як наша.
Хома. Звичайно, звичайно.
Стеха. Іще пак, такий старий... а панночка...
Хома. Сама ти стара, сороко безхвоста!
Стеха. Дивись! Зараз і розсердились. Хіба я на вас?
Хома. Так що ж, що не на мене? Так на мого... ну... полковника.
Стеха. Е, бач що! А панночка? Чи ви ж з нею говорили? Що вона?
Хома. А що вона? Її діло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне; а твоє діло навчить її, врозумить, що любов і все таке прочее... дурниця, нікчемне. Ти вже, думаю, розумієш?
Стеха. Та се розумію, та з якого кінця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось і сьогодні мені говорила. «Моли, - каже, - Стехо, Бога, щоб швидше я вийшла заміж за Назара, - половину добра свого віддам!»
Хома. А ти й повірила!
Стеха. А чому ж і ні? Вона така добренька.
Хома. Дурна ти, дурна! А як же я сам тобі все добро віддам, тоді що буде? га? Що ти думаєш? (Ласкает ее.) То-то бо і є, дурочка ти безсережна!
Стеха. Що мені робить, коли я дурочка?
Хома. А то, що велять. Чуєш? усе, що в мене є, твоє.
Стеха. Не треба мені вашого добра; я і без нього була б щаслива, якби ви не забули бідної Стехи і тоді, коли зробитесь великим паном. Я вас так вірно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви... (Притворно грустит.)
Хома. От же і нагадали козі смерть! Знов своє. Сказав, так і зроблю.
Стеха. Чи мало що люде обіщають, коли їм припаде нужда?
Хома. Годі не знать що базікать. Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-свойому, і коли теє... то завтра і між нами онеє.
Стеха. Казав пан - кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму.
Хома. Який тут гріх? Дурниця все те!
Стеха. Забожіться, що женитесь, тоді, їй-богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нічого не буде, їй-богу!
Хома. От же їй-богу, далебі!
Стеха. Женитесь?
Хома. Еге!
Стеха. На мені?
Хома. Як коржа, так коржа!
– Як спечемо, так і дамо. Уже ти мені в печінках сидиш з своїми витребеньками.
Стеха. Які тут витребеньки?
Хома. Ну, добре, добре! тільки слухай. Треба діло сконпонувати так, щоб вона не знала, від кого старости; а то - чого доброго - усе піде шкереберть.