Петльований, здивований і зацікавлений, пішов слідом за ним.

Місяць світив у сумні вікна класу; темніли школярські парти довгими рядами, виглядала серед класу дошка. Недбай ходив поміж партами й шарив під ними руками.

В кімнаті вони стали розглядати, що попалося йому в руки.

В пригорщі у Недбая була ціла купа житніх сухарів, що покидали колись у класі школярі. Сухарі були цвілі, припали пилом і зовсім не мали вигляду шматка хліба; більш скидалися на шматки трухлої кори або на куски жужелиці. Недбай уважно оглядав їх до світла, обдував з їх пил. Петльований, перехилившись через його плече, теж зазирав на їх і говорив:

– Покинь, їй-богу, покинь!

Недбай мовчки вибрав один сухар, і він затріщав у нього під міцними зубами.

– Можна!
– весело кивнув він головою і протяг руку з сухарями до товариша.

– Чудний ти, їй-богу...- казав соромлячись той.

– Бери, бери!
– весело казав Недбай.

Червоніючи й осміхаючись, Петльований протяг помаленьку делікатні свої пальці й потяг одного сухаря...

– Зажди трохи!
– сказав Недбай.- Коли бал, так бал. У мене десь є олія, що купив староста для замазки на вікна: тепер вона якраз нам згодиться!
– І через який час Недбай таскав із кухні маленький засмальцьований горщичок з олією.

Повечерявши та помолившись богу, шкільний сторож дід Гордій надів кожуха і вийшов з своєї хати, щоб іти на ніч до школи. Ступає собі Гордій помаленьку, рипить сніг під його чобітьми, дивиться на зоряне небо. «Так тихо, так ясно,- думає собі Гордій.- Справедливо, що святий вечір... Це ж недаром цієї ночі Христос нарождається».

підспівує він собі стиха слова колядки.

«І як ото воно, сердешне, витримало під такий мороз у яслях!
– дивується Гордій.- Сказано - святеє: і мороз не бере його...»

Підійшов до школи. У вікні в кватирі вчителя світиться... «Не спить іще,- думає він,- мабуть, сумненько одному на чужині...» Гордієві стало шкода молодого вчителя. «Ану, загляну, що там він робить, певне, десь книжечки свої читає. Двоє,- говорить сам собі Гордій, заглядаючи в шибку, в її маленький, незамурований краєчок.- Бач, щупинський учитель приїхав у гості... Що ж то вони собі роблять? Немовбито щось кушають...» - Гордій підводить до самої шибки старі, підсліпуваті очі.

«Охо-хо!..- зітхнув він.- Сухарики, сіроми, гризуть... І гість, і хазяїн... Оце так панська вечеря!..» Гордій одійшов од вікна, став на снігу серед стежки та й загадався. Потім ще раз зітхнув, повернувся і тихо, хитаючи головою, почовгав до своєї хати.

Незабаром дід Гордій стояв на порозі вчителевої кімнати з великим узлом у руці.

– Добрий вечір, з святим вечором будьте здорові!
– вітав Гордій хлопців.- Вечерю вам приніс - не погордуйте.

Хлопці оторопіли. Гордій постановив вечерю на столі, а сам, хоч завше любив поговорити на ніч з учителем, тепер став казати на добраніч.

– Воно все рівно... за спасення душі...- бубонів він стиха, виходячи з кімнати.

1910

Молодий сільський учитель Антін Вова одягся в свій новенький костюмчик, глянув у маленьке дзеркальце, причесав свої патли-кучері й хотів йти з дому, далі сів коло столу й чогось загадався. Півроку, як учителює вже Вова, а й досі іде не познакомився з місцевою інтелігенцією, якої поблизу було немало. Давно хотів і збирався він зробити це, та все чогось не виходило так.

Таку вже мав Вова вдачу: походе по своїй самотній кімнаті, помарить, подумає, що йому неодмінно пора вже зійтися з освіченими тутешніми людьми, навіть одягнеться, щоб зараз йти до доктора, а вийде на вулицю - передумає та й поверне до урядника або до сільського адвоката Муляра.

«Піти познакомитись!
– дорогою виправдував він себе в думці.- Так-то й познакомитися! Ну, як прийдеш до нього, а він: «Что скажете?» - або: «Чем могу служить?» - що йому сказати тоді? Та до того ж, може, він на цей час що робить або спочиває... Ні, нехай уже колись... якось... другим разом».

Од урядника повернеться смутний, незадоволений і знов довго ходить по своїй кімнаті, а то вийме свій зшиток-щоденник і стане вписувати в його свої смутні думи.

Тепер стояла справа так, щоб як-небудь викрутитись, щоб утекти зустрічі з інтелігенцією, Вові не можна було: сьогодні в народній чайній одбудеться перша народна читанка, і всі місцеві освічені люди мають там бути; він, Вова, повинен теж піти туди, бо він же - народний учитель. Навіть піп сьогодні стидив його, що таке діло робиться без участі сільського вчителя; він же обіцяв і познакомити Вову з учасниками просвітнього гуртка.