Шрифт:
– …Був я в партизанах. Ще з Махном ходив, а що до чого й досі не добрав. Така вже вдача: як вип'ю пляшку, то й за власть совітів. Більшовиків подавай – і квит.
Юркові було образливо, а Остап говорив:
– Моє яке діло; хтось добере – нас чимало. А Наталка хай у ячейку ходить, я нічого не імію.
Болото закумкало ніч. Де болото? То – жаби.
Коли увійшли в двері, Наталка в одній сорочці зустріла. Спитала:
– Товаришу Юрко! Що це таке – емісія? А потім: що це таке – девальвація?
– Ти краще постіль постели, – сказав Остап. А Наталка постіль стелила й уже з сумом:
– Мабуть, довго вчитися нам: революція наша, а слова не наші…Роздягались, говорили. Потім Наталка увійшла в Юркову кімнату, білою плямою стала край столу.
– Я забула зачинити вікно.
– Зачиніть.
Вона мовчки вийшла. Юрко думав про неї. Боліли плечі, боліла спина – цілий день носив рейки.
Без революції, коли нема творчости, життя тече нудно, одноманітно [43] . Живе в посьолку багато людей. Багато з них творять, багато – так.
43
Або: дух творчости, дух руйнування.
Ранком, коли пролетять тьмяні одуди світанку, гудок. Один, два, три. Наталка будить і чоловіка, і Юрка. Остап іде раніш, Юрко – потім. Потім: кидається до дверей. Наталка зупиняє.
– …Що?
– Підождіть, я вам сніданок загорну, все одно запізнились…А то підставляє під його обличчя дзеркало.
– Гарний?
Він знає, що все обличчя в сажі. Йому ніяково: чотири дні лягав не роздягаючись. Не вмивався.
– Ех, Наталю!
Він зітхнув, але зачепити її не відважився. Поспішає через сонний посьолок. Повз Торця парує, а далі парує в степу: тоскно дивитись на степ, де мріє далина. Наталка дивиться синьо, так буває не часто, так дивляться не всі.
І все-таки Юрко звичайнісінька людина, хоч і комуніст [44] . Уже проклинав завод – важко, а коли приходив додому, уперто думав про Наталку.
Тече життєва ріка одноманітно, глухо перекликаючись в осоках [45] .
Єсть заводський клуб. Улаштовували вистави – заводська молодь [46] . Сьогодні улаштували таку – на диво. Сам робітник написав: і рай був, і пекло було. Виступали [47] промовці: один доповідач, а решта – так, свої, заводські.
44
Це не Америка, але істина, здорова логіка.
45
Зелене баговиння в громовицю глибоко сидить у воді, і йому не страшно.
46
Заводська молодь у футбол і лявн-теніс грає.
47
Як треба.
Одному кричали:
– Та ти, Юхиме, мабуть, злізь, не шкандаль нашої фірми. Юхим не слухав і все-таки договорив. І все-таки закруглив. Були оплески. Закінчив «урою».
Хтось ударив по халяві й із задоволенням зазначив:
– Хоч свійський, та хитрий… Щоб тебе дощем намочило!..
Остап, Юрко, Наталка – теж на виставі. Остап теж сказав:
– От тобі й революція: і не видно її, і видно її. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не візьмеш, мов ужак вислизне.
Наталка сиділа поруч Юрка. Її тіло торкалось його тіла, і йому було гарно. І спитала Наталка:
– А що це таке, що й капітал Маркса, і «Нива» Маркса: директорша колись виписувала?
Юрко сказав Наталці, і зраділа вона:
– А я оце два дні думаю: як же це так, що і в буржуїв був Маркс, і в нас Маркс. Невже одурили Леніна?
Прийшов… антракт. Після вечора були танки. Юрко позіхав.
Заводський паркан перстеніє мармурове: сіверко, димно, похмуро. Вийдеш за ворота – жовтява безпорядність ланів. Заглядають, відбігають назад.
Ах, давно це було, за молодости молодої, коли юні дзвони юність молоду дзвонили…
…Кричали, кричали «кукушки», стукали, стукали молотки за брамою, а назад нема вороття.
…Посьолок забайрачився у вітах.
До заводу ходять через залізницю – доріжка така, вторована, повз Торця – ріка така: фабрично-заводська, ховається в степах.
Ходив Юрко. А до Юрка приходили комітетчики, секретарі. Казали, що не так лекції читає, що доба епізодичних пройшла. Юрко згоджувався, а десь на споді своєї душі запитував, а ви звідки знаєте? Фамільярно похлопували його по спині, а йому було чогось неприємно. Таранкуваті, мамулуваті, «типічні сурйози», але вони вважали себе за справжніх представників пролетаріату.
…І сказав Остап із кутка:
– Все це гарно, а ще б краще було, коли б хто з вас хоч півпляшки дістав.
Голова фабзавкому примружив око:
– І справді, хлопці, чи не випити?
Юрко запротестував. Тоді підійшли всі й стали його уламувати.
– Пий, та не пропивай розуму, – сказав секретар.
І Наталка підійшла:
– Та що це ви, Юрко! Невже ми в черниці приписалися? Хіба таки Троцький не п'є?
Він хотів сказати, що не п'є, але подумав, що йому однаковісінько не повірять: «він же з ним не живе».