Гансон повернувся додому о сьомій у трохи дражливому настрої, як звичайно перед вечерею. Це виявлялося не так у словах, як у мовчазному походжанні туди й сюди. Повернувшись додому, він одразу ж узував домашні пантофлі з жовтої повсті замість важких черевиків. Потім старанно вмивався, аж поки обличчя ставало яскраво-червоним і лискучим. Упоравшись, брав вечірню газету і глибоко занурювався у читання.

«Якось неприємно, коли у людини така звичка», – ось що подумала Керрі. Як це зазвичай буває, настрій Гансона передався всім – дружина принишкла, ні про що не питаючи, бо відповіді все’дно не дочекалась би.

Проте, почувши новини Керрі, він трохи прояснів.

– Отже, ви не гаяли даремно часу? – зауважив він і навіть злегка посміхнувся.

– Авжеж! – відгукнулася Керрі. В голосі її бриніла радість.

Він ще запитав про щось, а потім заходився бавитися з дитиною. Мінні повернулася до цієї теми за столом…

Та не так легко було Керрі пройнятися тими настроями, які панували в сім’ї.

– Це, мабуть, дуже поважна фірма, – розмірковувала вона. – Здоровезні дзеркальні вікна, купа службовців! Той, з яким я розмовляла, сказав, що вони наймають силу-силенну людей.

– Нині не так і важко знайти роботу, – докинув і своє слово Гансон. – Аби тільки людина мала пристойний вигляд.

Підбадьорена радісним настроєм Керрі й несподіваною балакучістю чоловіка, Мінні почала розповідати Керрі про деякі відомі визначні місця Чикаго, які варто подивитись, – адже це не потребуватиме затрат.

– Тобі треба подивитись Мічиган-авеню. Там такі вишукані будинки… Дуже гарна вулиця.

– А де тут театр Джекобса? – перебила її Керрі, згадавши про один театр мелодрами.

– Та не надто далеко звідси, – відповіла Мінні. – На Голстед-стріт – тут близько.

– Ой, як би хотілося там побувати! Сьогодні я, здається, простувала там.

Відгуку на цю заувагу Керрі не почула. Просто дивно, як таємні думки відбиваються на обличчях. Згадка про театр одразу ж викликала прихований осуд марнотратства. Спочатку в Гансона, потім і у Мінні, і ці невисловлені почуття певним чином змінили настрій за столом. Мінні кивнула «так», але Керрі відразу відчула, що театри тут не в пошані. Питання більше не порушувалося, аж поки Гансон, повечерявши, не взявся знов за газету, з якою й подався у вітальню.

Сестри залишились удвох, і розмова стала вільнішою. Керрі, стиха наспівуючи, мила посуд.

– Знаєш, так хочеться трохи прогулятися, подивитись на Голстед-стріт, якщо це не дуже далеко… – мрійливо мовила Керрі. – Чому б нам не піти сьогодні у театр?

– О, я не думаю, щоб Свен сьогодні мав охоту піти хоч кудись, – відказала Мінні. – Адже так рано вставати…

– Чого б то він був проти? Це ж його розважить! – наполягала на своєму Керрі.

– Ні, він рідко ходить у театр, – зізналась Мінні.

– А мені б хотілося піти… – вела своє Керрі. – А давай підемо з тобою вдвох!

Мінні замислилась на мить, – не через те, чи можна їй іти або чи хочеться – на це в неї вже була готова відповідь, – а над тим, як спрямувати думки сестри в інший бік.

– Підемо іншим разом, – відповіла вона ухильно.

Керрі одразу здогадалась, яка причина відмови.

– У мене є трохи грошей, – шепнула вона стиха. – Ходімо, Мінні!

Мінні похитала головою.

– А може, і він піде з нами? – запропонувала Керрі.

– Ні, – заперечила Мінні стиха і забрязкотіла тарілками, щоб скінчити розмову. – Він не піде.

Хоча сестри не бачилися кілька років, за цей час у характері Керрі розвинулись деякі нові риси. Від природи несмілива, коли йшлося про її благополуччя, особливо через те, що не почувала під собою міцного ґрунту, вона палко прагнула радощів і втіх. І ця риса була в ній така сильна, що робила її вдачу непохитною. Отож вона наполягала далі.

– Мінні, спитай його! – прошепотіла вона благально.

А Мінні думала в цей час про додаткові кошти, що платитиме сестра за харчі. Їх вистачить на оплату квартири, і тоді з чоловіком легше буде говорити про якісь витрати. Але коли Керрі з самого початку мріятиме тільки про розваги, то з грошима неминуче виникатимуть негаразди. Керрі має призвичаїтися до одноманітної і тяжкої праці. Вона має збагнути, що треба передовсім трудитися, а не мріяти про розваги. Бо яка їм тоді користь з її приїзду? Ці думки зовсім не свідчили про холодність і черствість Мінні. Просто це були серйозні клопотання людини, яка завжди, без зайвих нарікань, пристосовувалася до конкретних умов життя, які могла поліпшити, лише безнастанно працюючи.