На те слово диякон із священиком, власне, тіні їхні, уклякнули один перед одним і обійнялися. І здавалося Созонтові, що він тримає в руках кістяка і що кістяк стискає його костомашшям рук, і майже не стало йому повітря для дихання. Місяць же над ним палав холодним багаттям, махаючи довгими вогняними язиками, і від того криваві світлотіні почали хилитатися по землі, деревах, траві, церкві, по їхніх обличчях; зрештою, й обличчя у священика Петра вже не було, тільки голий череп, що шкірився до нього голими зубами.
