Шрифт:
На якім полі?
Се він вже не знав.
По разові знову опановував його меланхолійний настрій, що виникав з питання, чи дійде він без перепон до мети? Чи буде філологом, чи адвокатом? Що ждало його в життю? Щастя? Смуток? Психічного терпіння він уникав, бо воно так само паралізувало, як убожество, через яке мусів не одного хосеного і збагачуючого свідомість зрікатися. Одначе з-помежи того неясного, меланхолійного хаосу, віщуючих і негативних зворушень, здоймалася перед його уявою, неначе зімля, неначе з серпанку , не чия інша, а його власна голова, котра впевняла чим-то з свого обличчя, що він п е р е м о ж е.
Але як не раз вже, так і тепер, не добулася повна відповідь з глибини його нутра на поверхню порішень, а осталася й надалі непевним миготінням до часу зрілого моменту. Опам’ятовуючись, отрясався з похмурим чолом проти себе самого від таких фантастичних ферментацій , засуджуючи їх, як наслідки читання поза північ модерних авторів, а межи ними данських і російських [29] — і вертався до улюблених класиків, кращих народів, особливо до великого німця Ґетого [30] і Шекспіра [31] ; або шукав великих моментів в українській історії, де велася завзята боротьба… за рідну землю і за переслідування ворогами українського народу. Коли ними наситився, і мов по проходах по чистилищу наче віднаходив згублений, а правдивий, свій ґрунт, на якім почував своє призначення діяльности, зрівноважувався і йшов в науці далі.
29
С. 43 — автори данські і російські— йдеться про лектуру молодого Юліяна Цезаревича, адже часто аж до півночі він зачитувався «авторами данськими і російськими». Як це часто буває, авторка переносить власні читацькі уподобання на особи своїх улюблених героїв. Зокрема, із «Автобіографії» (1903) О. Кобилянської дізнаємось: «Найбільший вплив з чужих літератур мав на мене російський писатель Тургенєв і Достоєвський […] Пізніше перейнялася я датською а і всією нордландською літературою, з-поміж котрої став моїм справдішнім учителем Jens P. Jacobsen» (Якобсен Єнс Петер).
30
C. 43 — Гете Йоганн Вольфганг (1749—1832) — німецький письменник, мислитель, природознавець. Роман «Страждання молодого Вертера» (1774), п’єси «Іфігенія в Тавріді» (1787), «Торквато Тассо» (1790), поема «Герман і Доротея» (1797), поезії «Вільшаний король», «Міньйона» — найвідоміші у творчості Й. В. Гете. Трагедія «Фауст» (1773—1831) є вершиною творчості Гете й водночас одним з найвизначніших явищ світової літератури. Творчістю цього класика захоплювалась і сама О. Кобилянська, і герої її роману.
31
С. 43 — Шекспір Вільям (1564—1616) — великий англійський драматург і поет. Автор таких визначних творів, як «Ромео і Джульетта» (1595), «Отелло» (1604), «Король Лір» (1605). Літературознавці поділяють творчість В. Шекспіра на чотири періоди, причому до третього (1600—1608) відносять трагедії «Юлій Цезар» (1599) та «Гамлет» (1601), які ознаменували перелом у творчості В. Шекспіра. Причому «Юлій Цезар» є політичною трагедією, де автор, прагнучи до життєвої правди, вибирає тотально трагічний для всіх учасників конфлікт. У фіналі гине Цезар — герой, і смерть видатної людини змушує гостріше відчути контраст між величчю загиблого і посередністю того, хто залишився живим — Брута. Драматичний конфлікт стає причиною, що веде Брута до самопізнання. У цьому — головна мета драматурга.
Послідні вакації Юліяна, котрі мав перебувати в горах на Б. у своєї тітки, випали лиш дуже коротко.
Коли прибув на місце, застав найкращу погоду і, з жадобою птаха, помчав зараз першої днини в ліс і гори. Відтак вже день в день ходив.
Муж його тітки, надучитель народних шкіл, що визнавався прегарно в романтичній околиці місцевости М., супроводжав його до деяких місць, даючи йому відти директиви, куди звертатися, щоби осягнути або верхи, з котрих був найкращий вид, або направляв у сторону, де здоймалися білокаменисті скелі з-посеред густих лісів; або знов, де пишалися аж під верхи, багаті травою і цвітом, полонини й манили мандрівника кинутися в посеред них та слідити за полетом білих хмарок на синім небосхилі, під котрими звисав, ледве значною темною точкою, хижун і міряв гострим оком, щоб впасти несподівано на невинну жертву й унести її в ліси.
Так ходив він вже сам без упину, з однаковим захопленням. То тут з’являвся в гущавині смерековій, то там зникав між нею на часи — одним словом, купав і тіло, й душу в пахучій зелені.
Над берегами яруг любив відпочивати.
Коли їх долиною поспішали струмочки, а іноді пінилися неабиякі потоки, що спадаючи з верха хоч і невисокої скали, викликували гук і шум, він приглядався їм довго, задумливо. Відтак аж сходив униз до них, не мав супокою. Пристаючи тут на хвилини, він збадав поглядом дно, витовчене водоспадом природнього басейну. Коли відкривав, стрибав сміло в нього, випробовуючи силу молодих рамен в плавбі, а освіжившись в ревучім і розпіненім кітлі , пнявся опісля на сусідній верх знов як попереду. Його зазвичай блідаві щоки рум’янилися легко в таких гонитьбах, око блистіло блиском дикого хнжуна, груди віддихали здорово живичним воздухом.
Ввечері виходив з хати й шукав на небосхилі завтрашньої погоди, щоб, неначе знову уперше, кидатись вже зранку в зелень, окрапану росою, прислухуватись таємничій пісні лісів, шолопанню полохливої пташні , або слідити по високих смереках за звинною вивіркою , що мов чванилася перед молодим мандрівником своїми свавільними скоками, щоб остаточно щезнути кудись без чутки й сліду.
Так майже через вісім день без переміни, без надумання.
І ніхто його не здержував, ніщо його не розчаровувало. Одним словом, він упивався красою природи й свободою досхочу. Йшов не оглядаючись і вертав з наміром те саме повторяти завтра. Аж не настала зміна.
Дев’ятого ранку ослонилося небо. Коло полудня знявся великий вітер і указав, мов розсунув занавіси, частину небесної синяви, а з тим враз і усміхнулося сонце. Але не на довго. В годину пізніше, натовпилися звідкись неповоротні тіла хмар понурої барви й пішов дощ.
Грубі клуби мрак здоймилися, потягли верхами гір і лісів, закутали, мов серпанком, корони смерек в сіровину, а блиск сонця померк. Вночі знову йшов дощ. Він хляскав одностайно об вікна, вітер завивав дико, а густу темряву перерізував блиск і грім.
Над ранком втихомирилося настільки, що блискавиці й громи згубилися, але зате сік упорчивий дощ. В дальших слідуючих днях сипав, на відміну , безмилосердно.
Хоч і як виглядали мешканці місцини й літники , нетерпеливо одні, а журливо другі, крізь вікна, хмари не розсувалися у висоті.
Юліян не видержував довго. Ходив нетерпеливо понад берегом ріки, що з зростом через зливу й допливу гірських потоків мчалася, мов розбішена, й зривала тут і там береги.
Коли погода не змінялася й не зраджувала вигляду на зміну, він зібрався і втік.
Прибувши додому, мов глубший, він забрався з власної волі до столярства і чужих мов, і при тім перебув час аж до закінчення вакацій.
Юліян був перед матурою і зближався чим раз до хвилі, де мусів сам собі заявити, на який факультет йому вступити.