Від чого почав себе зневажати і ще більше впав у розпач. Можна було винести з хати телевізор, комп’ютер, музичний центр і почати пити, але алкоголь мені не йшов.

Стрекоза, побачивши, що я оклигав, відбула до Києва готувати свою персональну виставку, а більше ніяких близьких друзів, щоби можна було звалити на них частину своїх проблем, у мене не було.

Я відчув, що настає нова редакція старого гаплика, і відсторонено, неемоційно, почав думати, чого мені не вистачає. Методом відтинання зайвого. Виявилося зовсім небагато: якоїсь роботи, аби давала сякий-такий прибуток. Мінімальний, необхідний для життя. А мені вже багато не треба — хліб, чай, одеколон…

Доклавши трохи зусиль, я знайшов собі таку роботу — невелика, зате стабільна зарплата і водночас багато вільного часу, з яким, якщо чесно, я не знав, що робити… Згодом я віддав борги, налагодив свій скромний побут, купив нові джинси, кілька дисків улюбленої «світової музики» і побачив, що так добре. І якби тепер мене хтось запитав про щастя, я відповів би: я багато хотів, я страждав через гроші, а взагалі не треба нічого хотіти, треба просто бути вільним і неголодним (ще любов, але це вже як вийде), йти життям і не згинатись — ось це воно й є!

Квітень — травень 2004 р.