Так. Але ж саме в його пiд вiкном ходить вартовий, бiля першої брами другий, а брама замкнена i ключ у воротаря… так само й з другою брамою. Нарештi там, за останньою брамою, знову вартовий…

Що ж вiн з ними з усiма робитиме? Поперед усього свiй вартовий, той, що пiд вiкном… Корецький устав i пiдiйшов до вiкна… Ось чути його ходу. Вiн обходить частину будинку: проходить проз вiкно, завертає за рiг, тодi знову назад проз вiкно й завертає за другий рiг, стрiваючися з другим вартовим. Ну, то треба…

А що це за галас такий там, на волi? Мов який ярмарок чи базар. Але тут, - вiн добре знає, - нiколи не буває нi ярмаркiв, нi базарiв… А такий галас, мов величезне стовпище людей гомонить i вигукує… Нi, вже затихло.

Дак треба скористуватися з того часу, як вартовий завертає за рiг тюрми й не може бачити його вiкна. Чи можна встигнути?

Але галас на волi не втихає. Чути якiсь окремi вигуки, тiльки не розбереш що… А! догадавсь: це певне не на волi, а в дворi: привели або виводять великий гурт рештантiв, вони стовпились у дворi й чогось галасують… Може сваряться промiж себе… може з начальством лаються, "неповиновенiє оказують", як каже доглядач, а може так просто галасують…

Ану, порахує ще вiн, скiльки часу вартовий буває за рогом тюрми. Пiдождав, поки вартовий, здавалося йому, пiдiйшов до рогу будiвлi й почав рахувати. Раз, два, три… нарахував усього сто тридцять один… То треба держати вiрьовку напоготовi, прив'язану… За яких 15 - 20 секунд можна бути вже внизу, долi - саме тодi, як вартовий буде за заднiм рогом, i пробiгти до брами…

– Щоб набiгти на другого вартового, що стоїть на тiй брамi, - пiдказав вiн сам собi.
– Нi, це дурниця, з цього нiчогiсiнько не буде.

То це ввесь його план руйнується й нема нiякого способу?

Але що це?.. Знов крик iще дужчий…

– Урра-а-а!..

Чого тi рештанти радiють? Не розумiє!… Якась дурниця!..

Хiба пiдкопатися? Ще б пак, - з другого поверху!.. Пробити помiст i пролiзти в перший поверх… там сидять "уголовнi"… треба, щоб i вони згодилися тiкати… Ну, але з їми справа небезпечна: коли б навiть i згодилися, то в їх завсiгди так трапляється, що вони когось задавлять або зарiжуть… якогось вартовника, або що… ну, а вiн - убивати людину… Нi-нi, - з ними треба облишити!..

Ну, а якi ж iншi способи? Просто коридором?..

Але все ж брами з вартовим не минеш!
– знову сам себе перепинив.
– Яким би способом не вийти, - завсiгди вийдеш у двiр, а з двору брама з вартовим неминуча… Неминуча, - пiдкреслив вiн слово думкою.

Безнадiя вже впивалась йому в душу, всмоктувалась у неї, мов п'явка в тiло… Лiг на лiжку, закинув руки за голову, заплющив очi. Не хотiв думати, не хотiв почувати… Але почував - її, ту п'явку, що всмокталась у душу…

Скiльки ще буде тут? Мiсяць? Пiвроку? Рiк? Поки впаде режим?

Поки впаде!

Вiрив, що це буде, що неминуча це рiч, але коли вона здiється?.. Всьому є кiнець, але коли вiн буде?

А гинути тут, або там, - серед сибiрських тундр, далеко вiд рiдного краю!..

Коло дверей забрязкало замком, грюкнув, одсуваючися, засув. Чого це вони знову пруться? Звичайно ж у такий час не ходять, а сьогоднi спокою не дають!

Не ворухнувся i навiть не розплющив очей, як хтось увiйшов до камери.

– Вас требують у контору, - почувся голос.

Корецький розплющив очi, - перед ним стояв один з доглядачiв.

– Чого?

– Не могу знать… требують… i щоб немедлено…

– Може жандарський офiцер приїхав?

– Не могу знать…

Корецький лiниво, нехотя пiдвiвся, взяв бриля й пiшов попереду, а за їм слiдком доглядач. Перейшли коридором, зiйшли вниз у двiр. Вiн був порожнiй. А де ж тi рештанти, що галасували?

– Що тут у дворi за крик був? Рештанти чи що кричали?
– запитався вiн у доглядача.

– Не могу знать… - одказав той звичайною фразою, а тодi, трохи помовчавши, додав: - То не в дворi… там, на вулицi, значить, крик…

– Чого ж?..

Той стиснув плечами.

– Без понятiя народ… Вольнєнiя…

Може б вiн казав ще що, але в цю мить до їх пiдiйшов старший доглядач, i вiн замовк. Пiшли втрьох по схiдцях нагору, i незабаром Корецький опинивсь у конторi, - в невеликiй бруднiй хатинцi.

Вгорi на стiнах два старi царськi портрети, якiсь iнструкцiї в рямцях, - їх так позасиджували мухи, що вже мабуть i не дочитаєшся, що там написано. Пiводчинена шафа з паперами… два столи, позастилуванi синiм папером, обляпанi чорнилом… на столах купи паперiв… За бiльшим сидить начальник тюрми, - товстий, брезклий чоловiк з заспаним обличчям. Вiн зиркнув на Корецького.