Шрифт:
Василина(голосно). Своє минулося, то й забулося. Може, теж колись по зорях читали. Чи так, діду Северине?
Дід Северин(підбадьорюється). Хе! Чому ні? Парубкував і я колись; і гуляли, і витівали.
Савка. Наше минулося.
Дід Северин.Було... Тепер минулося, уже немає. Одшуміло, одгриміло та й затихло. Тепер уже тільки-тільки мріється, як отой сон минущий. (Пішов, клепаючи і гомонячи.) Пішли наші літа, як вітри круг світа… А гуляти - чому не гуляв! Еге! Чи гуляв іще хто другий-так, як цей дід Северин... (Зникає.)
V
Василина. І як же ті літа швидко минають. Іще мені самій теє дівування перед очима: не згляділась, як і дочка виросла.
Савка. Шкода вже нам молодіти, старенька моя!.. (Жартом обгортає жінку.)
Василина(сміється). Ось геть! Дивись, що вигадав, старе луб'я. (Пригортається до його.)
Савка. Тепер луб'я, а колись було й голуб'я. Пам'ятаєш оту калину, що на леваді?
Василина(трохи соромлячись). Та вже ж...
Савка. Не забула, що тоді казала мені?
Василина. Дурна була.
Савка(встає). Отож-бо то й є!..
Василина. Та сиди, тобі кажу! Що тобі станеться, як трохи не доспиш?
Савка. Сиди не сиди, одначе того, що минуло, не вернути. Ні-і, не так воно поминуло. (Зітхає.) Дядько Матвій співає, як тільки вип'є чарку. (Наспівує стиха.)
Ой ви, слуги молодії, Беріть коні воронії, Доганяйте, повертайте Літа молодії...(Далі додає словами. Каже.)
Ой догнали літа мої На кленовому мості: «Ой верніться, літа мої, Та хоч до мене в гості...»Не вернемось, кажуть, не вернемось... забули й до кого... Отак-то, моя мила!
Василина(встає, зітхаючи). Ой ти, старий та бородатий!
Недалеко од двору чути парубоцький кашель: «А-хи!»
Савка. Чуєш? Ось хто цієї ночі спати не буде. Де ж то він тут принаду почув?
Василина(швидко). Стій, часом чи не до нашої? Ану, сховаймося.
Ховаються в сіни, прислухаються.
VI
До воріт виходить Тиміш з квіткою на козирку, кашляє. Савка виходить із сіней, непомітно підходить до воріт.
Савка. Чи не застудився оце ти, Тимоше, що кашляєш раз по раз?
Тиміш(придивляється). Либонь, дядько Савка. Добривечір, дядюшко! З святим вечором!
Савка. Дякую, дякую. Кажу: чи не занедужав оце ти, Тимоше, що так гірко кашляєш?
Тиміш. Та, мабуть, таки трохи застудився. Копав я сьогодні рівчак на городі та, угрівшись, випив кухоль води холодної, то оце, мабуть, од того і кашель напав. (Стиха покашлює.)
Савка. Ну, то й чого б ото я, кашляючи, з дому виходив.
Тиміш(підходить ближче). Це я, бачте, навідався був на вулицю,- коли ж там парубки таке витівають. Музики, співи проти неділі заводять. А я собі парубок смирний... думаю: вернуся я краще додому, висплюся добре, а завтра до церкви піду.
Савка. Ну, а ти ж, Тимоше, не забув хоч стежки до церкви?
Тиміш. Е, ні, цього не кажіть! Я змалку любив ходити до церкви.
Савка. Горобців у дзвіниці драти?
Тиміш. То тільки раз і було так, хлопці підмовили, а я сам плохий. Та хіба ж ви мене не знаєте? (Достає тютюн.) Може, дядьку, покуримо, ось у мене свіженький тютюнець.
Савка. Сховай, козаче, свій тютюнець, бо не буде діла.
Тиміш. Як саме?
Савка. А так: дочку в хату загнав, а воза в клуню закотив.
Тиміш. Якого воза? Що це ви кажете?
Савка. А як лягаю спати, то ще й дрюка кладу коло себе.
Тиміш. Про що це ви?
Савка. Про те ж таки, що й ти знаєш.
Тиміш. Щось ви говорите таке, чого я ніяк не врозумію. Мабуть, краще я піду собі. Добраніч!
Савка(сміється). Іди здоровий!