Старий моряк обвів поглядом обличчя офіцерів. Чи зрозуміли вони його, чи зрозуміли ту страшну небезпеку, яка загрожує судну?

Один за одним офіцери опускали очі. Вони були приголомшені такою раптовою катастрофою і не хотіли вірити, що судну може загрожувати щось серйозне. Надто глибоко вкоренилося в свідомості навіть офіцерів переконання, що «Титанік» сильніший за морську стихію.

Але один з них відразу зрозумів усе так само добре, як і капітан. Це був Мардок. Він стояв осторонь. Лише на одну секунду очі його зустрілися з очима капітана. Сміт одразу ж відвернувся і втупився прямо перед собою.

— Ми повинні спробувати врятувати все, що тільки можна, — хрипко сказав він. — Що можна ще врятувати!

Капітан підняв руку до козирка, відпускаючи офіцерів, і на його рукаві заблищали широкі золоті нашивки. Потім він швидко повернувся і кинувся до радіорубки.

— Філліпс, посилайте SOS! Пароплав «Титанік», 41° північної широти, 50° західної довготи; наскочили на айсберг, перебірки не витримали, потопаємо.

Старший радист деякий час дивився на потемніле обличчя капітана, наче не міг збагнути цих фатальних слів. Потім нахилився над апаратом Морзе. В одну мить судна в морі і берегові станції узнали приголомшуючу звістку: невразливий «Титанік» потрапив у біду!

Після того, як Сміт залишив місток і офіцери поспішаючи розійшлися по своїх місцях, Мардок ще трохи постояв біля вахтового. Він у задумі дивився вниз, на бак, де скупчилися пасажири третього класу, що лишились у живих.

— Бідолахи! — промовив він.

На судні почалися рятувальні роботи. Лунали накази, вигуки.

Мардок доторкнувся пальцем до кашкета.

— Ну, добре… Бувай здоров, друже!

Вахтовий здивовано глянув на «старшого», але не встиг нічого відповісти, бо в цей час задзвонив телефон.

Заклавши руки в кишені плаща, Мардок пройшов у штурманську. Він зупинився біля столу, де лежала велика морська карта. Вказівним пальцем простежив курс «Титаніка» — від Саутгемптона через Атлантичний океан до місця південніше Ньюфаундленду… Тут!..

Без будь-яких думок у голові він дивився на карту. Крізь двері доносилися свистки, накази, тупіт ніг на палубі.

«Не більше ніж одного з трьох», пригадалося йому. Не більше ніж одного з трьох! Навіть коли б прийшла допомога… мертві на баку… вони на його рахунку. Як це розцінять! Ні… він винен… Винен!

Старший офіцер згадав про маленький клаптик паперу за обшлагом рукава. Остання радіограма з вказівкою Сміта: «При найменшій ознаці наближення криги стишити хід!» Якби він зараз вийняв цей документ і поклав на стіл, тоді принаймні хоч була б врятована честь старого капітана.

Мардок дістав з кишені невеличкий револьвер, оглянув його, провів рукою по стволу, наче стираючи з нього порох. Клацнув запобіжник. Серед сум'яття, що зчинилося на палубі, як тільки-но заревла сирена, ніхто не звернув уваги на звук пострілу.

Тіло похилилося на стіл. З маленької дірочки на скроні повільно стікала кров. Вона капала на карту і утворила калюжу саме на тому місці південніше Ньюфаундленду, де палець Мардока закінчив нещодавно шлях «Титаніка».

Едвард пройшов мимо дверей каюти Кашбарна. Він твердо вирішив віддати кольє Барбари Хорткліф квартирмейстерові. Скаже Кашбарну, що план не вдався через хворобу американки, і той не матиме підстав докоряти йому. А завтра, в день прибуття в Нью-Йорк, Кашбарн уже не зможе знайти приводу, щоб примусити його це зробити.

Едвард полегшено зітхнув. Завтра! Він одразу ж поїде з Бетті на Рокі Гроунд. Їм доведеться, напевно, жити скромно, без звичного для нього комфорту й розкоші, зате й без небезпечних випробувань. Він більш не відчуватиме себе на краю безодні. Це буде день, коли він, лорд Хакслі, вийде на новий світлий шлях, вийде більш зрілим і досвідченим.

По дорозі в бар «Атлантика», де сподівався знайти Модлі, він зустрів групу жінок і чоловіків, які галасували біля ліфта хто з серцем, хто з сміхом відповідно до темпераменту й кількості випитого вина. На всіх ліфтах висіли таблички: «Тільки для команди судна». За скляними узорчатими віконцями безперервно проносились освітлені кабіни. Чоловіки дзвонили, грюкали в двері, але жоден ліфт не зупинявся.

— Чи траплялося з вами щось подібне? — лаявся маленький джентльмен, астматично хапаючи повітря.

Обурена леді підхопила шлейф.

— Вони не могли придумати нічого кращого? Повезли нас гуляти, а тепер примушують бігати по трапу.

— Панове! На дверях же ясно написано: «Тільки для команди».

— А що значить «для команди»?

— Можливо, матроси забули те чарівне слово, що зупиняє ліфти?

Сміючись усі рушили до центрального трапа, улюбленого місця побачень закоханих. Для чого ж іще могли бути потрібні трапи на цьому судні! Дехто з одягнених у фраки юнаків умостився біля ніг коханої, інші, недбало спершись на позолочені поручні, пили під палкими поглядами дам шампанське за їх здоров'я.