Люди народжуються, живуть і вмирають, і навіть мають власні сади на суднах. На дерев'яних ніжках і з втомленим виглядом стоять фермерські будиночки з дахами, схожими на величезні капелюхи, насунуті на очі, ніби говорять: «Хочемо уберегтися від вогкості». Навіть у коней є міцна опора на копитах, наче вона зможе витягнути їх з трясовини. Одним словом, така місцевість – качиний рай. Влітку це прекрасне місце для босих дівчисьок і хлопчиськ. Таке болотисте! Хочеш – займайся веслуванням, хочеш – риболовлею чи плаванням! Така собі пародія на вітрильне судно! Тільки уявіть, ланцюжок калюж, на яких можна пускати паперові кораблики і цілий день подорожувати, не обертаючись назад! Але досить про це, інакше уся розповідь змусить всіх хлопців залишити все і поїхати сюди, в Зейдер Зеє.

На перший погляд голландські міста дуже схожі на непролазні джунглі будинків, мостів, церков, і кораблів, що проростають в щогли, дзвони і дерева. У деяких містах кораблі прив'язують до будинків їх господарів так, як коней до одвірків, і спускають вантаж з верхніх вікон. Матері кричать на своїх дітей, щоб ті не гойдалися на хвіртці, а то можуть потонути! Водні дороги тут можна побачити частіше, ніж звичайні автомобільні або залізні, а водні огорожі у вигляді повільних зелених канав захищають дитячі майданчики, ферми, і сади.

Іноді видніються гарні живоплоти, але дерев'яні паркани подібні тим, які є у нас в Америці, рідко зустрінеш в Голландії. Що стосується кам'яних парканів, то голландець, дізнавшись про них, розвів би руками від подиву і сказав: «Як так можна!». Тут зовсім немає каменів, лише величезні кам'яні брили, привезені з інших країн для зміцнення й захисту узбережжя. Усі дрібні камені або галька, якщо коли-небудь і були, заточені в тротуари, або зовсім перетворилися в пил. Сильні і моторні хлопці можуть перетворитися з дітей в дорослих чоловіків і так і не знайти жодного каменя, за допомогою якого можна було б влаштувати вир або налякати кроликів. Водні шляхи – це не що інше, як канали, які перетинають країну у всіх напрямках. Тут вони бувають всіх розмірів, починаючи з величезного судноплавного каналу Північної Голландії [4] і закінчуючи найменшим, через який може перестрибнути і хлопчисько. Водні автобуси, так звані «трексхейти» [5] їздять вперед-назад по цих дорогах, перевозячи пасажирів, а підводи, так звані «паксхейти», провозять паливо і товари. Замість зелених стежок, від полів до комори і від комори до саду простягаються порослі зеленню канали; а поля, або «польдери», як вони називаються – не що інше, як великі осушені озера. Одні з найжвавіших вулиць у Голландії – водні, тоді як більшість сільських доріг викладено цеглою. Міські човни округлої форми, з позолоченими носами, і яскраво розфарбованими бортами, не схожі ні на один човен у світі; а голландський візок, з його кумедно зігнутої жердиною – диво з див.

«Зрозуміло лише одне», оголосить оптиміст, «місцеві жителі не знають, що таке спрага!» Але все зовсім інакше. Чудна країна не зраджує своїм принципам. Хоча море і намагається пробитися на сушу, а озера виплеснутися з неї, а річки, канали канави переповнені до верху, в багатьох місцях немає придатної для пиття води; і наші бідні голландці змушені або вмирати від спраги, або пити вино і пиво, або ж відправитися подалі від моря у бік Утрехта та інших більш сприятливих місць за цим дорогоцінним напоєм, таким старим як Адам, і в той же час юним, як ранкова роса. Іноді, справді, жителі можуть, якщо вийде, втамувати спрагу краплями падаючого дощу; але, як правило, вони схожі на переслідуваних альбатросами моряков у відомій поемі Колріджа «Старий Моряк», і бачать, що одна лише

Через великі вітряні млини, що скрізь розмахують своїми крилами, здається, ніби на країну тільки що спустилася зграя величезних морських птахів. Скрізь можна побачити забавні дерева підстрижені у найхимерніші форми, зі стовбурами, пофарбованими в яскраво-білий, жовтий або червоний. Коні часто запряжені трійкою. Чоловіки, жінки, і діти йдуть, постукуючи дерев'яними черевиками з погано прикріпленими підборми; і дівчата-селянки, які не можуть знайти собі кавалерів і наймають їх за гроші, щоб ті провели їх на керміс [6] , і чоловіки з дружинами, ніжно впрягаються пліч-о-пліч у свої паксхейти на березі каналу й тягнуть їх на ринок.

Ще однією особливістю Голландії є дюна, або піщаний пагорб. Їх багато на деяких ділянках узбережжя. Колись давно, ще до того як дюни засіяли грубим очеретом та іншими рослинами, щоб зміцнити їх у землі, вони піднімали сильні піщані бурі, які прямували вглиб країни. Отже, до інших примх можна віднести і те, що фермерам іноді доводиться глибоко копати під землею, щоб дістатися до родючого грунту, а у вітряні дні сухі зливи [7] часто зрошують поля, які залишаються сирими навіть після тижня сонця.

Коротше кажучи, майже єдине, що нам, американцям, знайоме і з чим ми можемо зустрітися в Голландії – пісня врожаю, яка тут досить популярна, хоча жоден лінгвіст не може її перевести. При всьому тому, ми із закритими очима повинні слухати одну лише мелодію, а про сенс здогадайтеся самі.

З іншого боку, багато голландських примх слугують доказом ощадливості та наполегливості тутешніх людей. У всьому світі немає такої багатої і ретельно обробленої садової ділянки, ніж ця протікаюча, насичена джерелами маленька країна. Немає хоробрішої, героїчнішої раси, ніж його тихі, сумирні на вигляд жителі. Лише деякі народи можуть зрівнятися з ними у важливих відкриттях і винаходах; ніхто не випередив їх у торгівлі, судноплавстві, навчанні і науці – або не став яскравим прикладом у розвитку освіти та благодійної діяльності; і ніхто, пропорційно з розміром країни, ще не витратив стільки грошей і праці на громадські роботи.

Голландія має свою блискучу історію благородних і знатних чоловіків і жінок; свої величні подвиги терпіння, стійкості, і перемоги; свою релігійну свободу; свою просвітленість підприємливість; своє мистецтво, музику, і літературу. Її справедливо називають «полем бою Європи»; а ми справді можемо вважати її всесвітнім притулком, так як пригноблені всіх країн знаходять тут притулок і підтримку. Якщо ми, американці, є нащадками голландців і можемо над ними сміятися, називати їх «людьми-бобрами» і натякати на те, що їхня країна може поплисти в будь-який момент відливу, то разом з тим ми пишаємося ними, визнаючи, що вони показали себе справжніми героями і що їх держава не втече, поки існує голландець, який міцно вхопився за її береги.