Був у Чуйка колись друг ще в Монголії, старлей Чуркін. Рудий, конопатий, а до дівчат мов вогонь, «не взирая на расу и национальность!»Примудрився завести знайомства навіть у монгольських юртах, затягнув якось з собою і Чуйка, але той посидів перед юртою, поусміхався сором'язливо до вузькооких, вилицюватих дів, що пахли пустелею і верблюдами, але на рішучі кроки не зважився. Чуркін повчав дорогою до аеродрому: «Ти ж, Васю, бойовий льотчик і повинен знати, що льотчик може бути ким завгодно, та тільки не вахлаком! А ти вахлак! Прийшов, сів, сидиш, думаєш. Про що тут думати? Говорити з ними ти не можеш, бо ні вони тебе, ні ти їх не розумієте. А нема розмов — нема чого й роздумувати! Я, ще як збирався до цих красунечок, прийняв готовність номер один і в такому режимі й до юрт! А для хоробрості знаєш що треба? Говорити, сказано вже, з нею не можеш, то ти її подумки обкладай таким словесним арсеналом, щоб вона тільки своїми монгольськими оченятами поблимувала! Крий в гроб, в душу, в мать, можеш згадати все небесне воїнство і земне начальство, безсловесних тварин і пропагандистів та агітаторів, ну, не забувай же і свою даму, підкидай і їй «компліментів», за які вона, коли б могла читати твої думки, як мінімум повидряпувала б тобі бульки. І коли ти отак з півгодинки повергаєш із своїх душевних глибин всіляку словесну гидь і муть, то станеш свіжий як огірочок і щось у тобі з'явиться таке, що дівчата й женщини казитимуться, лиш глянувши на тебе…»

Ах Чуркін, Чуркін, Чуркін-дочуркін! Знав би ти, як тяжко твоєму другові Васі Чуйку, коли не помагає навіть твій універсальний рецепт для завойовування кращої половини світу, а коли так — то й цілого світу! Чуйкові не хотілося нікого й нічого завойовувати, становище його було таке, що цілком міг би вдатися до перевіреного Чуркіним способу зводити рахунки з життям, лаятися й клясти, згадувати незлим тихим словом своїх мучителів (а тепер, цілком імовірно, приєднаються до них і численні гонителі), та не мав на це ні сили, ні охоти, а тільки метався по тісній кімнатці і глушив, глушив себе міцним перваком.

Ніч була довга, вже давно повинна б перейти в день, а за вікнами й досі темно, Чуйко згадав, що на Новий рік телевізійні програми завжди тривають до ранку, спершу Горбачов чи хто там з цих кремлівських діячів «приветствует и проздравляет», тоді передають кобзонів і п'єх, а вже під ранок іде зарубіжна естрада — все прогресивне людство світу в тебе в гостях, а ти сидиш кум королю… Ага, він згадав, як доводилося сидіти… Циганське життя після училища усі ці роки. Коли одружився, то їм з Тамарою припала кімнатка в офіцерському гуртожитку (всі зручності — в кінці коридору), от тобі й «кум королю»!

Чуйко побачив у кутку телевізор, підійшов, увімкнув його, притишивши звук, щоб не розбудити Галку. Телевізор був чорно-білий, з невеликим екраном. Для кольорового в медсестри немає купилки. От з'явився б він оце до Галки, коли кишені набиті грішми, зробив би їй подарунок: львівський «Електрон» останнього покоління або й японський «Панасонік», а то й «Дні-Ві-Сі»! Але за душею — ні копса! Відомство доктора Алі обчистило як картоплину. Як вони ще ґудзиків з шинелі не позрізали? Щоб уже довести до повної анонімності й безликості. Коли ти ніхто, тебе можна мучити, знущатися з тебе, вбити — і ніякої відповідальності, ніхто не спитає, не звинуватить, бо тебе вже й до того мовби не було на світі, ти безіменна висота, про яку в фільмі проспівають пісню, а тоді, може, якийсь ветеран витре сльозу та вріже з горя стограмовича.

Чуйко підійшов до столу і причастився з «Золотого кольца». Самогон був добрячий. У телевізорі, здається, співали італійці, він маленький, вона вища на цілу голову, але він вистрибував понад нею голосом, пускав його, як це полюбляє робити радянський командний і руководящий состав, якось ніби впоперек горла, на всю широчінь.

І тут Чуйкові стало погано. «Перепив, — подумав він. — Треба було закусювати, казала ж Галка, а я натощака нарізався самогону, допався, як віл до калюжі…»

Перечіпаючись, він добрався до туалету, схилився над унітазом, його вирвало так страшно, ніби вивертало всі нутрощі, але не самогоном і не отим компотом із сухофруктів, що вони пили з підполкашею Славою, а розпроклятими медикаментами доктора Алі, не нашими, кондовими, а імпортними, рідкісними, валютними-перевалютними, ковтала б ти їх сама зі своїм однооким московським піратом, київська лахудро, стерво, хрещатицька повіє, продажна шкуро, підла…

Метод Чуркіна почав діяти і, здається, трохи навіть поміг Чуйкові, та тут його знову знудило, води в бачку чомусь не було, мабуть, щось з водопроводом, біля унітаза стояло відро води, Чуйко вилив усю воду після першого приступу, тепер не мав чим змити гидоту, яка вивергалася з нього, задихався від ядучого смороду, а його рвало і рвало, так ніби настав кінець чоловікові.

Галка, хоч яка стомлена, почула крізь сон щось лихе, схопилася з ліжка, не побачила Чуйка і мало не закричала, але тут уже виразно почула ті звуки, від яких прокинулася, все збагнула, метнулася в коридорчик і принесла запасне відро води, тягнула до туалету стільчик, щоб посадовити Чуйка, змивала унітаз, витирала чистим рушником обличчя Василеві, підтримувала йому голову, яка хилилася, мов у мертвого.

— Васю, — шепотіла Галка, — Васю, ну що тобі? Може, чаю заварити? Я поставлю воду. Міцного-міцного тобі зроблю. Казала ж: треба закусювати! Васю, ти мене чуєш? Ой лихо!

Його знову рвало, щось колотилося в ньому темне й страшне, судомило все тіло, так ніби він уже конав. І ні слова, ні стогону, ні звуку, і це було найстрашніше. Може, коли б Галка не була медиком, то тут Чуйкові й кінець. Надто вже просякнув його організм таємничими імпортними препаратами, щоб ось так одразу, без відповідної підготовки і перехідного періоду перейти на споживання натурального українського продукту, популярно званого самогоном. А може, справа й не в цій диявольській суміші, яка утворилася тої ночі в Чуйковому організмі: адже ніхто на цілому світі не знав, не відав ні того, з якою силою вражено Чуйків мозок космосом, ні того, що витворяла з цим мозком доктор Аля.