Чоловік не любив згадувати ті часи і ту війну. Крім одного моменту: попередив — нервова система ні в дугу, краще його не злити, і без того в бізнесі проблем та напружених моментів вище голови. Отже, краще не давати йому приводу для шаленства.

Привід вона, виходить, дала. Та все одно звинувачувала в цьому не себе, а його, Антона Сільського. Міг би закотити істерику, не розпускати рук.

Відійшовши від дзеркала, Діана присіла на ліжко, роздратовано перемкнула телевізор із ідіотських новин на тупу музику.

А потім, як у тупому ідіотському фільмі, двері в спальню прочинилися. Не розчахнулися широко — саме прочинилися, тихенько, без рипу-скрипу. В отвір, який утворився, не зайшов — легенько прослизнув чоловік. Перше, що побачила Діана розширеними від жаху очима — його простоволосу голову і сніжинки, котрі ще не встигли розтанути на волоссі.

Ще Діана побачила пістолет у його руці. Щось змусило її зрозуміти — не іграшковий. І сніговий гість їй не ввижається, це не галюцинації, викликанні вимушеним домашнім арештом та самотністю.

Незнайомець із пістолетом пізньої темної зимової ночі в порожньому будинку.

Тепер можна втратити свідомість.

— У вас на кухні прочинена кватирка.

Це були перші слова, почуті Діаною, коли легкі ляпаси привели її до тями. Підвестися й сісти молода жінка змогла сама, відсторонивши рукою непроханого гостя. Той не виявляв агресії, взагалі — вів себе досить спокійно: відразу ж відійшов, узяв стілець, вмостився навпроти неї, озброєну руку поклав собі на праве коліно. Дуло ніби ненавмисне дивилося просто на Діану.

Змусивши себе відвести погляд від страшного видовища, вона зупинила погляд на закривавленому стегні.

— Дурня. Глибока подряпина, — промовив чоловік байдуже.

Діана ще не була готова до розмови, просто вивчала його. Років тридцять, не більше, поголений, тепла камуфляж на куртка, джинси, на ногах — високі шнуровані армійські черевики. На бандита з великої дороги не схожий. Взагалі ні на кого не схожий, звичайний громадянин. На вулиці такого побачиш — навіть не озирнешся.

— Ви… через кватирку…

— Я не пролізу, — гість посміхнувся, посмішка вийшла штучною. — Просто якщо просунути руку, можна дотягнутися до шпінгалета. Раз — відчинилося вікно. Аби тут стояли, знаєте, такі новомодні склопакети, мені було б складніше.

— Нехай… Чому ви ризикнули? Раптом я не сама, раптом тут ще є сильний чоловік?

— Але ж його нема.

— Все ж таки…

— Добре. Я побачив вас у вікні. Жіноча постать. Ви стояли, курили, дивилися в ніч. Стояли досить довго, до вас ніхто не підійшов. Приймається?

Таке просте пояснення несподівано заспокоїло Діану.

— Нехай так. Ви склали два і два, тоді вирішили напасти на беззахисну жінку…

— Я на вас не нападав. Телевізор чути навіть з кухні. До речі, збавте звук, заважає.

Діана спочатку хотіла не послухатися, та потім, знову глянувши на пістолетне дуло, мовчки виконала прохання.

— О, дякую, — гість зручніше вмостився на стільці. — Коротше, на мої маніпуляції з вікном жодної реакції не було. Тому я і пішов на звук. Ви самі зомліли, я навіть привітатися не встиг.

— Добрий вечір, — блазнювато промовила Діана.

– І вам, — кивнув незнайомець.

— Цікаво, що буде далі.

Дивно, але молоду жінку справді охопила цікавість. Вона навіть поступово витіснила страх. Діана списала це на довгі дні ув’язнення та самотності. Чоловік за цей тиждень із нею майже не спілкувався, гроші на мобільному закінчилися, поповнити рахунок нема як, міській телефон теж не працював — Антон висмикнув апарат із розетки і заховав у багажник своєї машини. Повна ізоляція, яку порушив цей дивний, зовсім уже не страшний незнайомець, мокрий від остаточно розталого снігу.

— Нічого такого, про що ви подумали, — заспокоїв її чоловік. — Довкола в будинках вікна темні, світилося лише у вас. Доля, нічого особистого.

— Та ясно — проти мене ви нічого не маєте! До речі, в довколишніх будинках зимою мало хто живе. Це ж звичайне дачне селище, без зручностей. Тільки мій багатий чоловік розбудував на шести сотках халупу, доточив другий поверх, провів телефон, каналізацію зробив, цивілізація… Тому взимку тут цілком комфортно.

— Значить, чоловік у вас — чарівник?