Шрифт:
...І раптом — здалось:
— в шумі трамвая хтось розплющив сентиментальні очі й скрикнув нечутно — в розпуці, в божевіллі — невідомо:
...— о мій прекрасний загоризонтний краю!
Вірю! Вірю так глибоко, так незносно, як пахнуть на забутих кварталах степові бур’яни.
Вірю!.. Бо бачу — і Дафніса, і Хлою 1, і молоде кохання, а далі Боккаччо «Атеїо» 3, а далі ідилія на обніжках духмяних степів. Отари золоторунних і зелена пісня, мов хміль, тиха, мов пух на скроню...
...І дрижить пі до мною земля, мов полонянка з диких озер! І пливе мій радісний біль у столітні далі, і мій біль, мов перша пастораль про золоторунну Хлою...
ПУПИШКИ І МАМОЧКА
(Цей фрагмент вставлено, мабуть, для контрасту)
...Товариш Огре зиркнув у вікно.
— Хто це?
...Ну да, товариш Пупишкін. Він поспішає до Тайгайського мосту до товариша Огре в такій справі, у справі сьогоднішньої пародії на «Лілюлі».
...— І справді: хіба таки поганий товариш Пупишкін?'
Безперечно, хороший! Живе в.ін, значить, на такій-то вулиці, такий-то № ...
— Живе?
— Живе!
— Ну і Бог з ним!
Але хтось не вгомоняється.
Тоді це:
— Товариш Пупишкін, голова пролеткульту — не просто голова: і письменник. Оповідання його починаються фатально так: «Галя внесла самовар і розставила чашки. Петро допіру прийшов із заводу й приніс із собою декілька прокламацій еїс». Пише товариш Пупишкін свої оповідання за чашкою чаю; говорить: «Я вам кажу понятним руским язиком. Як же так, що ви не розумієте?» І дійсно: як не розуміти? Навіть тульський акцент чути!
...— Це який? Це той, що йде!
— Ну да, той, що йде: товариш Пупишкін. Він же ще не прийшов — не підійшов до Тайгайського мосту. Він розминувся з товаришем Огре.
...т овариш Пупишкін має «чотирьох ребятьонков» і щиро стоїть на посту. Він дуже задоволений із балетної студії. Там такі еластичні дівчата (учаться), що «антік маре з шоколадом». Правда, хтось каже, що це міські міщаночки»..— Ну, то вільному воля! Знаємо' цих архінитиків! Все їм не так!
...— А як же так?
— А так, значить, «вопче».
II от Сонгород. За Тайгайським мостом гудуть паровики.
...Товариш Пупишкін любить говорити, як він захищав Петроград: «Ми захищали Петроград...» А коли приходить товариш Мамочка, заступник його, товариш Пупишкін питає:
— Так як по-твоєму: битіє не определяет сознаніє?
— Не!
— Дурак! Битіє завше определяет сознаніє. От тобі .приклад і доказ: що таке битіє?
— Сознаніє!
— Дурак! А що таке сознаніє?
Товариш Мамочка хилиться на канапу:
— Душенька! Яке може бути сознаніє, коли сплошна без-сознательність.
Тоді товариш Пупишкін розгортує книгу й рішуче парирує удар:
— От тобі й Бухарін сказав,., нарешті й я тобі кажу!
— Нє!
— Дурак... ти, мабуть, і сьогодні підпив?
Тоді Мамочка в обійми:
— А ти не дурак, а дура. Ти, голубок, так би мовити, іґід пресом ^авторитарності. А я от кажу: «Геть усяку авторитарність і да здраствуєт колективнеє творчество». Понімаєш? От де собака зарита: пролеткульт!
Мамочка, безперечно, тяпнув десь спиртозу: дух нехороший. Правда, і товариш Пупишкін трохи того...
— Ну-ну, не кричи. Лягай спати.
Мамочка:
— Я? Спати? Потомствений пролетарій? Ні за які коврижки! Будемо бодрствовать. До последней каплі крові...
Понімаєш?
і т. д. і т. п., еіс.
...Здається, товариш Пупишкін підходить до
будинку?
— Ну да!
...Тайгайський міст залишився позаду. Знову в порожній вулиці біжить тротуаром похилений ніс. Тихо вмирає блакить.
А з заходу насуваються сині тачанки.