— Ну добре, — сказав він, — ми відпустимо хлопчиська. А де гарантія, що він піде саме туди? Не можна ж його тягнути за руку.

— В тім-то й уся справа! — жваво вигукнув Юренєв. — Треба, щоб він сам тягнув когось за рукав… Мене, наприклад!..

— Вас?!. — Мейєр голосно розсміявся, такою беглуздою видалася йому ця пропозиція. — Ви вже один раз невдало тікали… Якщо вам пощастить це і вдруге, то навіть найбільший дурень зрозуміє, що ви за птах!.. А що, як вас розстріляти? — раптом запитав Мейєр. — Так, так, розстріляти! — Юренєв зблід і відсахнувся. — Потім, уночі, ви вилізете з ями… Ні, звичайно, не мертвий, — похмуро пожартував Мейєр, — і постукаєте у найближчий дім. Вас побачать скривавленого, в самій білизні. Чутка про це одразу ж полетить по місту.

— Ну, а потім куди я піду? — голос Юренєва затремтів.

— Потім на дорозі випадково зустрінете хлопчиська, якого тоді ж випустять на всі чотири сторони… — Мейєр поклав ногу на ногу і глузливо глянув на Юренєва. — Куди ви бажаєте дістати кулю? В ногу чи в руку?

— Краще в руку, вище ліктя, так, щоб куля не зачепила кістку.

— Скромне бажання! Тепер давайте подумаємо, де все-таки гарантія того, що хлопчисько приведе нас на явочну квартиру. Якщо він щось знає, ми зможемо примусити його заговорити значно простішими засобами!..

— Боюся, що він нічого не знає.

— Тоді яка ж користь у цій витівці?

— Є користь, — уперто сказав Юренєв. — Ні в кого не залишиться сумнівів, що я — жертва гестапо. І тоді підпільники самі мене шукатимуть… Хлопчисько — чудовий свідок. Він рятував мене у дворі Борзова, разом зі мною сидів у підвалі…

Мейєр задумливо пожував губами. В цьому плані все-таки щось йому не подобалося. Надто громіздкий. А великий досвід підказував гестапівцю, що кращий план завжди найпростіший.

— Візьміть сигарети, — сказав він грубувато, — і йдіть. Я подумаю.

Але Юренєв тільки з жалем глянув на пачку і, не взявши її, пішов до дверей.

— А сигарети? — крикнув йому навздогін Мейєр.

У дверях Юренєв обернувся:

— Я сиджу в загальній камері, пане Мейєр!..

Він заклав руки за спину, як це мусять робити ув'язнені, і ногою штовхнув двері…

Мейєр провів його поглядом і деякий час мовчки ходив з кутка в куток. Потім, прийнявши рішення, відчинив навстіж кватирку і переніс із стола на підвіконня графин з водою. Це був умовний сигнал Т-А-87 про те, що Мейєр хоче його негайно бачити.

Через дві години з воріт гестапо виїхала машина, в якій, крім Мейєра, нікого не було. Машина довго плутала вулицями і нарешті звернула на шосе.

Недалеко за містом, на високому горбі, височіли руїни великого елеватора, схожі на зруйнований замок. Елеватор був розбитий бомбами, і вже з рік, як серед його повалених стін оселилися кажани. Дорога до нього, колись людна, тепер почала заростати травою. Одного разу на схилі горба підірвалася на міні коза, і відтоді ніхто з жителів сюди не ходив.

От у це глухе місце і повів свою машину Курт Мейєр. Він залишив її за купою каміння і щебеню так, щоб збоку не було видно, а сам, перескакуючи з одного уламка на інший, рушив до щілини між двома стінами, що привалилися одна до одної, утворивши щось схоже на «арку. Пройшовши кілька кроків, він відчинив низенькі двері в стіні, які вели у підвал, засвітив кишеньковий ліхтарик і, держачи про всякий випадок в другій руці пістолет із зведеним курком, переступив поріг.

Хто б міг догадатися, що в цьому підвалі з товстими бетонними стінами Курт Мейєр час від часу таємно зустрічається із своїм агентом Т-А-87, що тут же, під кам'яною плитою підлоги у них влаштовано «поштову скриньку». Т-А-87 кладе сюди донесення, а Курт Мейєр залишає йому свої інструкції…

Хто цей Т-А-87, знав лише він, Мейєр, і кілька його вищих керівників. Під своїми донесеннями, написаними російськими друкованими літерами, секретний агент ставив умовний знак «Т-А-87». Якщо навіть у міському гестапо хтось дізнається про існування такого інформатора, йому буде відома лише його кличка. У Мейєра була своя агентурна мережа, керівництво якою він не довіряв нікому.

З поїздки Курт Мейєр повернувся в доброму настрої. Він одразу ж наказав викликати Юренєва.

Розмова їх була короткою. Вони уточнили свій план. Юренєв буде легко поранений тут, у стінах гестапо, і руку його забинтують. Він стоятиме серед інших засуджених. Після залпу упаде в яму, і його присиплють тонким шаром землі. Перед тим, як вилізти, він зірве пов'язку. У випадку, якщо жителі найближчих будинків із страху відмовляться йому допомогти, він знайде свій одяг під розбитим возом, що лежатиме біля рову.

Юренєв вислухав усе це спокійно.

— А хлопчик? — запитав він.

— Хлопчиська ми випустимо! — сказав Мейєр. — Ви залишитеся в цьому будинку. Я пришлю до вас людину, з якою ви уточните операцію.

Поки Курт Мейєр вів таємну розмову з Михайлом Юренєвим, у великому кам'яному будинку, на відстані двох кварталів від особняка, де містилося гестапо, бургомістр міста секретно радився з своїм помічником.