— У нього синок шести років, Олешко. Втішний такий карапуз. Очі чорні-чорні, як у батька.

Андрій Остапович зітхнув.

— Шкода товариша Щербину, — зітхнув і сержант. — Хороша людина… Скромна, ввічлива… Я разом з ним в секції боксу тренувався.

Швидко піднявшись сходами, Луговий увійшов до себе в кабінет. На столі лежав великий жовтий конверт з державтоінспекції. З наявних у ньому облікових карток було видно, що одна з автомашин — ГАЗ-69 ПА 54–21 належала телевізійній студії. «Москвич» ГІВ 54–21 — автодорожному інститутові, «Волга» ГІБ 54–21 — поліклініці Московського району… Але в жодній з семи карток, що лежали перед Луговим, не значилося «Победи» номер 54–21. З'ясувавши, що останнім часом у місті або в сусідніх областях випадків крадіжки автомашин не зареєстровано, Андрій Остапович запросив майора Кульбича.

Вони вирішили, що перш за все треба знайти автомашину. Перевірку призначили на дванадцяту годину дня одночасно у всіх семи гаражах. Луговий підкреслив, що під час огляду особливу увагу треба звернути на багажники, бо в них могли залишитися важливі речові докази: клапті рогожі, в яку був запакований тюк ратину, фабричні ярлики.

Коли план першорядних заходів був складений, Кульбич сказав:

— В мене, товаришу підполковник, виникають сумніви… Чи не помилився дружинник в номері і марці машини?.. Адже на підставі карток «Победи» під цим номером в місті і нашій області нема.

— Не думаю. Дружинники в один голос заявляють, що бачили «Победу».

— А чи не здається вам, — замислено мовив Кульбич, — що злочинці дістали десь номер і поставили на свою машину? Пам'ятаєте, в минулому році…

— Не поспішатимемо з висновками. Почекаємо результатів експертизи…

Увійшов Ткачов.

— Ось, готово.

Підполковник уважно прочитав результати експертизи і задоволено зауважив:

— Отже, дружинники не помилились.

— Так, — відповів Ткачов, — відбитки протекторів і розміри шин свідчать, що злочинці були на «Победі».

— Попрошу виділити експертів на допомогу нашим працівникам для перевірки гаражів. Хай зайдуть у кабінет товариша Кульбича на інструктаж.

— Як бачите, Олегу Гарасимовичу, — потер щоку Луговий, — злочинці досвідчені, сподіваються збити нас з пантелику. Але чи мають вони взагалі якусь причетність до тих гаражів, які ми перевіряємо? Чи працюють вони в цих гаражах, чи там їхні посібники?

Кульбич підвівся.

— Перед проведенням інструктажу хочу уточнити: на тілі і одязі Щербини є сліди наїзду автомобіля?

— На щастя, наїзду не було. Так що якихось пошкоджень і слідів крові на машині не повинно бути.

… Андрій Остапович увімкнув радіоприймач. Передавали концерт вальсів Чайковського. У хвилини роздумів Луговий любив слухати музику. Вона допомагала йому орієнтуватись у лабіринті подій, знаходити правильне вирішення. От і зараз, глибоко і зручно влаштувавшись у кріслі, підполковник замислився.

Рипнули двері:

— Ху-у… Начадив… — замахав рукою Єлізаров. — Самого не видно: дим кужелем. Себе не жалієш, то хоч свого начальника пожалій. Адже знаєш, що не терплю тютюнового диму.

— А чи давно? — посміхнувся Луговий.

— Давно чи недавно, а минула десята доба. І, скажу тобі відверто, почуваю себе чудово. Начебто мені тридцять років. Пам'ятаєш Маяковського?

— Не посміхайся, не посміхайся… Кінець кінцем теж кинеш палити. Ну, гаразд, досить агітації проти нікотину. Доповідай про справи, що нового. І в першу чергу про групу Олійника. Є відомості?

— Поки що нічого, — відповів Луговий і вимкнув приймача.

— Без чверті дев'ята, — насупився комісар, — а ми досі…

Дзвінок урвав його. Андрій Остапович поспішив до телефону.

— Так, Луговий… Що у вас?.. Ясно… Ясно… Добре…

— Кириле Романовичу, черговий одержав радіограму. Олійник затримав одного із злочинців і ось-ось буде в Управлінні.

Знову задеренчав телефон.

— Слухаю вас… Вірно зробили. Негайно привозьте… Так… так… Буду в себе. — Луговий поклав трубку. — Цього разу Шилов. Вчора в гаражі автошляхового інституту хтось зняв з «Москвича» номер ГІВ 54–21.

До кабінету увійшов лейтенант Шилов і щуплий дідок.

— Проходьте, товариші, сідайте, — запросив комісар. — Розповідайте, як усе сталося. Ваше прізвище?

— Балашов, Кузьма Якович, охоронник, — мнучи чорного кашкета в руках, відповів дідусь. — Та про що тут, власне кажучи, товаришу начальник, розповідати? Я йому уже все розповів, — кивнув він головою на Шилова. — Поплутав мене лукавий… Винний… На все життя наукою буде. На сьомий десяток перевалило, а все… Недарма люди кажуть: вік живи, вік учись… Зустрів би зараз цього негідника, незважаючи на те, що я в літах, а нам'яв би йому боки, до нових віників пам'ятав би…