Тепер оці невдахи зібралися і прикидали можливості нових учасників змагань! Стерв’ятники!

Як палко він жадав, щоб вони оце прикидали його можливості!

Джордж механічно йшов уздовж стендів, тримаючись самого краю натовпу.

В літаку він поснідав, і йому не хотілося їсти. Зате було моторошно. Джордж опинився у великому місті під час веремії, яка супроводжувала початок Олімпійських ігор. Ця обставина, звичайно, й захищала його. Місто кишіло приїжджими. Ніхто не стане розпитувати Джорджа, нікому не буде до нього ніякого діла.

«Нікому, навіть Інтернатові», — з болем подумав Джордж.

Там за ним гляділи, як за хворим кошеням, та якщо хворе кошеня видужає, то йде собі, і що вдієш? Тим гірше для нього.

А тепер, коли він опинився у Сан-Франціско, що слід йому робити? Думки завели його в глухий кут. З кимось зустрітися? З ким? Як? Він не знав навіть, де йому зупинитися. Гроші, що лишилися у нього, здавалися жалюгідними мідяками.

В голову закралася перша зрадлива думка про повернення до Інтернату. Можна піти в поліцію… Він люто мотнув головою, наче сперечаючись з реальним супротивником.

Погляд затримався на слові «Металурги», яке яскраво висвічувалося на одному зі стендів. Поруч, дрібніше, — «з кольорових металів». А під довгим переліком прізвищ плавним почерком струменіло: «Замовник — Новія».

Це збудило болючі спогади: його суперечка з Тревіліяном, коли він був певний, що фах програміста набагато вищий за фах металурга, певний, що йде у потрібному напрямі. Він вважав себе за такого розумника… Такого розумника, що не стримався від хвастощів перед цим мстивим дріб’язковим Антонеллі. Він, Джордж, був тоді такий певний у собі, коли його викликали і він залишив у кімнаті очікування схвильованого Тревіліяна. Його самовпевненості не було меж.

Зненацька Джордж коротко і пронизливо схлипнув. Якийсь чоловік, озирнувшись, подивився на юнака й заквапився далі. Повз нього швидко пробігали, його штовхали на всі боки, а він стояв здивований, з роззявленим ротом і не міг відірвати очей від стенда.

Стенд немовби відгукнувся на його думки. Джордж уперто думав про Тревіліяна, і на мить йому здалося, ніби на стенді у відповідь спалахнуло слово «Тревіліян».

Ні, не здалося! Там, нагорі, справді стояло прізвище «Тревіліян», до того ж Арманд Тревіліян (те саме ім’я, яке так ненавидів Коротун; воно яскраво світилося на стенді для загального огляду), а поруч стояла точна назва їхнього рідного міста. Більше того, Трев мріяв про Новію, поривався туди, ні про що, крім Новії, не думав. А в цьому змаганні замовником виступала Новія.

Це конче мав бути Трев, добрий старий Трев. Джордж майже машинально подумав про те, як дістатися до місця змагання, і став у чергу за скімером.

«Трев таки добився свого! — засмучено подумав Джордж. — Він хотів бути металургом і став ним!»

Джорджеві було холодно і самотньо, як ніколи.

Біля входу в залу стояла черга. Видно, на Олімпіаді металургів очікувалася хвилююча і напружена боротьба. У всякому разі, її обіцяв палаючий у небі над залою напис, і так само, здавалося, думали люди, з’юрмлені перед входом.

Джордж подумав, що сьогодні буде дощ, судячи з кольору неба, та над усім Сан-Франціско від затоки до океану нап’яли прозорий захисний купол. Це, звичайно, коштувало силу грошей, але, коли йшлося про комфорт представників інших світів, усі витрати виправдовувалися. Ці люди мали прибути в місто на Олімпіаду. Вони смітили грішми, а за кожного найнятого фахівця планета-замовник платила не тільки Землі, а й місцевому урядові. Так що місто хотіло, щоб представники інших планет згадували про нього як про місце, де можна в місяць Олімпіади приємно провести час. Сан-Франціско знало, що робить.

Заглиблений в роздуми, Джордж усвідомив, що хтось лагідно тримає його за плече, відтак почув чийсь голос.

— Ви стоїте в черзі, юначе?

Черга посунулася, і Джордж не помітив, що поряд з ним утворилася порожнеча. Він швидко ступив уперед і промовив:

— Пробачте, сер.

Його піджака біля ліктя торкнулися двома пальцями. Джордж обережно озирнувся.

Чоловік, що стояв позаду, радісно кивнув. Його волосся було сталевого кольору, а з-під піджака визирав старомодний светр, що застібався спереду на ґудзики.

— Я не хотів вас образити.

— Пусте.

— Тоді все гаразд? — скидалося, що він схильний до розмови. — Я подумав, може, ви, сказати б, випадково потрапили в чергу, і, що ви, бува…

— Що я, бува?… — різко запитав Джордж.

— Ну, чи ви, бува, не учасник змагань, звичайно. Ви молодо виглядаєте.

Джордж відвернувся, не відчуваючи ніякого бажання продовжувати розмову. В душі спалахнув біль і роздратування проти тих, хто любив встромляти свого носа у чужі справи.

Раптом його осяяла нова думка. Чи не вдарили на сполох в Інтернаті, помітивши його зникнення? Може, тут взнали його прикмети або мають фото. А що коли сивий, який стоїть у нього за спиною, намагається краще роздивитися Джорджеве обличчя.