Десь по годині Ряжанчину увагу привернув якийсь клекіт. Мабуть, Буено хропе. Але чому хропіння долинає з протилежного боку, не з намету?

Раптом згук повторився, й цього разу зовсім в іншому місці. Ряжанка інстинктивно намацав рушницю, що лежала поряд. Дослухався. Тиша. Тільки десь далеко-далеко неприємним голосом кричав нічний птах, неначе стогнала людина, якій забракло повітря. Раптом зовсім близько хруснула суха гілка й знявся страшенний лемент. У кущах завовтузилося щось, тоді загарчало й закричало. Було схоже, ніби там зчепились два пси-вовкодави. Та бійка нараз ущухла. Хтось, переможений, утікав у хащі з жалібним скавчанням, а той, що переміг, загрозливо клекотав йому вслід могутньою горлянкою.

Минуло ще з годину. Кілька разів поблизу шурхотіло галуззя: мабуть, щось никало докруж табору, але на певній відстані.

Що за халепа? Вистрілити? Сергій уже мало не бабахнув зопалу навмання, та передумав. Навколо ночівлі явно блукав хижак. Але чому ж він такий чемний?

Решту належного йому часу Ряжанка просидів біля машини, притулившись спиною до колеса. Усе-таки спина прикрита, якщо отій потворі заманеться пожартувати. Потім підійшов до намету й заходився торсати Буенавентуру. Та розбудити шофера виявилось справою нелегкою. Бідолаха так натягався за день, що продовжував спати навіть тоді, коли Сергієві пощастило не тільки посадовити його, а й звести на ноги. Нарешті сяк-так Буено прокліпався, потер долонями щоки й здивовано оглядівся:

— Пробачте, сеньйоре начальник. Я забув попередити вас. Мене розбудити можна тільки… клаксоном. Такий я вже сплюх…

І сором'язливо зітхнув.

Ряжанка тицьнув йому в руки двостволку й мовчки почалапав до намету. Але заснути зразу не зміг. Ще довго Чулися легкі кроки Буенавентури і його тягучке мугикання. Хлопець, певно, наспівував якоїсь індіянської пісні.

Прокинувся Сергій від почуття неясної тривоги. Мов пружиною викинуло його з намету. Надворі швидко світало. Він тривожно огледівся — де ж Буено? Зиркнув за намет — нема. Біля машини теж не видно!.. Під ложечкою враз похололо. Тільки тепер згадав, що вночі забув попередити його про хижаків, які гризлися в кущах. Невже це…

І раптом нестримно вилаявся. Буено лежав у джипі й мирно хропів, підклавши руку під голову.

Сергій рвонув дверцята, грубо смикнув за ногу. Недавній страх перейшов у шалену лють. Що він собі думає, дурило! Але всі старання були марними. Тоді Сергій згадав і натис на кнопку клаксона. Буено схопився.

— Доброго ранку, сеньйоре начальник. Як спалося?

«Спалося! Ще й посміхається… бестія. Недаремно ж попереджали і Горбатюк, і Мільх бути пильним з тубільцями. Народ підступний. Тут тобі всміхається, тут і ножем спідтишка пирне, при нагоді. Стерво, сховалося в кабіну, а мене залишило…»

Буено привітно всміхнувся:

— Тут уночі пума блукала, то я й заліз у кабіну.

Так і є!.. І до чого ж цинічно сміється!

— Думаю: навіщо сеньйора будити? Він саме заснув добре, а вранці знову в дорогу. Ну, я й…

Н-н-і, з таким фруктом треба бути насторожі. А то дивись…

І раптом Сергієві одлягло. Навіть не зрозумів чому: одлягло, та й годі.

— То ти вважаєш, що то пума…

— Точно, сеньйоре начальник! Я її звички добре знаю. А ви, бува, не розсердилися, що я ліг?..

Ряжанка насмішкувато блимнув на молодого індіянина. Чи воно отак майстерно придурюється, чи в нього й справді десятої клепки бракує? Він нічого не відповів хлопцеві. Той замовк, отетеріло блимаючи на дивака грінго.

— Послухай, мучачо, а що таке пума?

— Пума? Сеньйор начальник не знає, що таке пума? Ну, це щось подібне до великої кішки. Лев південноамериканських джунглів.

— І ти так спокійно спав у машині?! Ще й ноги з кабіни вистромив?..

— О, сеньйоре начальник! Я зараз вам усе розповім. Пума дуже любить людей!

— Ти хотів сказати — людське м'ясо?

— Ні, ні, сеньйоре начальник. Якщо пуму не дратувати й не чіпати її кошеняток, вона дуже добре ставиться до людей. Навіть оберігає їх від хижаків…

Сергій недовірливо глянув на водія. Але потім згадав дивне гарчання вночі й не став заперечувати. Кат його знає, може, й так.

— Ти сам звідкіля родом, мучачо?

— Я? — Буено невизначено махнув рукою кудись на схід: — Звідти, сеньйоре начальник. Здалеку. Наше плем'я дружить із пумами. Уклало з ними, як тепер кажуть, умову.

— Про дружбу і ненапад?

— Сі, сеньйоре. Мисливці приносять пумам перед дощами й після дощів подарунки Двічі на рік. Дичину й намисто.

Буено глянув на Сергія — чи не сміється, й сам усміхнувся.

— Сі, сеньйоре. Ну, ви розумієте, люди трохи наївні. Але й прикраси щось важать. Пума відносить їх своїм дітям у кубло.

— Виходить, мир і дружба?

— Сі, сеньйоре. Як тепер кажуть, мирне співіснування.

Ряжанка раптом нестримно розреготався. Буено дивився на нього широко розплющеними очима. Не знав, як оцінити цей дивацький вибух веселощів. А потім і йому стало кумедно — зареготав.