Однак Нойс Ламбент з’явилась йому вві сні зовсім голою, і він прокинувся тремтячий та присоромлений.

Якось він зустрів Нойс у коридорі й, опустивши очі, ступив убік, щоб дати їй дорогу. Але вона зупинилась перед ним і дивилася на нього, аж поки він не підвів очей і не зустрів її погляду. Дівчина — кров з молоком! Харлан відчув легенький запах її парфумів.

— Ви — Технік Харлан, правда ж? — запитала вона.

Першим його бажанням було присадити її, поставити на місце, відштовхнути й піти своєю дорогою, але за мить він подумав, що вона, власне, ні в чому не винна. До того ж відштовхнути її — означало доторкнутися до неї.

— Так, — кивнув він.

— Я чула, що ви експерт з нашого Часу.

— Я бував у ньому.

— Мені хотілося б якось поговорити з вами про це.

— Я дуже зайнятий. У мене зовсім немає часу.

— Невже містер Харлан не знайде хоч коли-небудь вільної хвилини?

Вона всміхнулася йому чарівною усмішкою.

— Проходьте, прошу вас, — хрипко прошепотів він. — Або дайте мені пройти. Прошу вас.

Вона поволі рушила далі, плавно похитуючи стегнами, і від цієї ходи Харланові кров прилинула до щік.

Він розсердився на неї, бо вона збентежила його, розсердився сам на себе за своє збентеження та понад усе, бозна-чому, розлютився на Фінджі.

Наприкінці другого тижня Фінджі викликав Харлана до себе. На робочому столі Обчислювача лежала перфострічка; з її довжини й складності рисунка перфорацій Харлан здогадався, що цього разу йтиметься не про півгодинну прогулянку в Часі.

— Сідайте, Харлане, й прогляньте, будь ласка, ось цю стрічку, — сказав Фінджі. — Ні, не візуально. Скористайтесь дешифратором.

Харлан звів брови й з байдужим виразом обличчя вставив стрічку в щілину апарата, що стояв на столі Фінджі. Стрічка поволі вповзала всередину дешифратора, а на молочно-білому прямокутнику екрана висвічувалися слова.

Десь посередині Харлан ураз вимкнув апарат і так рвучко висмикнув стрічку, аж та розірвалася навпіл.

— У мене є копія, — спокійно промовив Фінджі.

Але Харлан тримав обривок двома пальцями з таким виглядом, немов боявся, що він ось-ось вибухне.

— Обчислювачу Фінджі, тут якась помилка. Оселитися майже на тиждень у домі цієї жінки, використовувати її житло як свою базу в Часі — просто немислимо. Ні, це неможливо.

Фінджі міцно стиснув уста.

— А чому б і не оселитися, коли так вимагає просторово-часова інструкція?! Хіба що ваші взаємини з міс Лам…

— Ніяких взаємин, — палко перебив його Харлан.

— Мабуть, усе-таки існують якісь проблеми. Зважаючи на обставини, я можу навіть пояснити вам деякі аспекти вашого завдання. Звичайно, як виняток.

Харлан сидів нерухомо. В голові роїлися важкі думки. Професійна гордість підказувала відмовитися від будь-яких пояснень. Спостерігачі і Техніки в таких випадках робили своє діло й ні про що не запитували. За інших обставин Обчислювачеві й на думку не спало б давати якісь пояснення.

В усякому разі, тут щось не те. Харлан висловлював невдоволення присутністю так званої секретарки. Фінджі боїться, що він може донести на нього. «Тікає винний, хоч нема погоні», — зловтішно подумав Харлан, намагаючись пригадати, де він вичитав цю фразу.

Розгадати стратегію Фінджі неважко. Поселивши Харлана в її домі, він, у разі потреби, зможе висунути проти нього контрзвинувачення й таким чином знешкодить його як небезпечного свідка.

Що ж, він, звичайно, хотів би почути, під яким пристойним приводом Фінджі вмовлятиме його пожити тиждень в домі тієї жінки. Харлан приготувався слухати, майже не приховуючи своєї зневаги.

— Як вам відомо, — почав Фінджі, — чимало Сторіч знають про існування Вічності. Вони вважають, що основне наше заняття — міжчасова торгівля, і це нам на руку. Крім того, ходять чутки, що ми маємо відвернути катастрофу, яка ніби загрожує людству. Зрозуміло, це всього-на-всього забобони, та оскільки ці забобони більш-менш відповідають істині, то й вони нам на руку. Цілі покоління ми живимо відчуттям безпеки й упевненості в завтрашньому дні. Вам усе зрозуміло?

Харлан кивнув головою. «Невже Фінджі має мене за Учня?» — подумав він.

Фінджі провадив далі:

— Однак є речі, про які Часів’яни не повинні знати. І насамперед про те, як ми, в разі потреби, змінюємо Реальність. Такі знання можуть призвести до жахливих наслідків. А тому слід завжди викреслювати з Реальності будь-які обставини, що сприяли б одержанню Часів’янами інформації про нашу справжню діяльність. Хоч би там як, але час від часу в тому або тому Сторіччі з’являються небажані повір’я щодо Вічності. Вони зароджуються переважно серед правлячих кіл, тобто в тих групах людей, що найчастіше заходять з нами у контакт і водночас відіграють важливу роль у формуванні так званої громадської думки.