Він потис руку кожному, і Харлана, поважного, схвильованого та гордого, охопив святобливий трепет на саму думку, що на його долю випав найбільший у світі привілей стати Вічним і відповідати за щастя всіх людей, які живуть і житимуть у підвладних Вічності Сторіччях.

Свої перші незначні доручення Харлан виконував під суворим контролем, але з часом він відшліфував свої здібності на точилі досвіду, спостерігаючи за десятками Змін Реальності в десятках різних Сторіч.

На п’ятому році роботи йому надали звання Старшого Спостерігача й призначили в 482-й Сектор. Він почав працювати самостійно, й ця обставина трохи збила його колишню самовпевненість, коли він вперше доповідав Асистентові Обчислювача Гоббі Фінджі, котрий очолював Сектор.

У Фінджі був недовірливо стиснутий рот і сердиті очі, які здавалися смішними на його кумедному обличчі. Ніс у нього був схожий на круглий ґудзик, а щоки — на дві пампушки. Досить було все це лише розмалювати червоною фарбою, причепити Фінджі сиву бороду, й він ураз перетворився б на святого Миколу, або Санта-Клауса, або Діда-Мороза. Харлан знав усі ці три імені. Він сумнівався, щоб хтось хоч один із ста тисяч Вічних чув бодай про одне з них. Харлан сором’язливо приховував такі знання, але в душі пишався ними. Ще з перших шкільних днів він захопився Первісною історією, і Наставник Ярроу всіляко заохочував його. Поступово Харлан по-справжньому полюбив ці дивні, спотворені Сторіччя, що передували не лише заснуванню Вічності в 27-му, а й самому винаходу Темпорального Поля в 24-му. Він читав старовинні книжки й журнали. Іноді — коли вдавалося одержати на те дозвіл — він навіть подорожував у далеке минуле, у ранні Сторіччя Вічності, щоб зібрати потрібний йому матеріал. За п’ятнадцять років він зумів зібрати чудову власну бібліотеку, і майже всі книги були надруковані на папері. Там був томик автора, якого звали Г. Уеллс, автора іншої книги звали В. Шекспір, — усе якісь допотопні розповіді. Та найціннішим у його колекції було повне зібрання оправлених томів Первісного тижневика. Воно забирало багато місця, але Харлан через свою сентиментальність ніяк не наважувався перевести його в мікрофільм.

Час від часу він з головою поринав у цей світ, де життя було життям, а смерть — смертю, де людина приймала рішення безповоротно, де не можна було ні запобігти лихові, ні сприяти добру і де програна битва при Ватерлоо була програна раз і назавжди. Особливо йому подобалася старовинна приказка про те, що написане пером не витягнеш і волом. І як йому було тоді важко й болісно повертатися думками до Вічності — до світу, де Реальність була чимось миттєвим і мінливим, де люди, такі як він, могли тримати її у своїх руках і за бажанням надавати їй кращої форми.

Однак схожість із святим Миколою вмить щезла, коли Гоббі Фінджі заговорив до нього сухим діловим тоном.

— Завтра ви почнете вивчати теперішню Реальність. Я хочу, щоб це вивчення було ґрунтовним, повним і точним. Не дозволяйте собі недбальства. Ваша перша просторово-часова інструкція буде готова завтра вранці. Зрозуміло?

— Так, Обчислювачу, — відповів Харлан.

Він уже тоді зрозумів, що вони не миритимуть один з одним, і це завдавало йому жалю.

Наступного ранку Харлан одержав свою інструкцію у вигляді складного мережива перфорацій на стрічці, виданій Кібермозком. Побоюючись припуститися найменшої помилки на самому початку своєї роботи, Харлан переклав інструкцію на Міжчасову Мову з допомогою кишенькового дешифратора. Звісна річ, його професійний рівень дозволяв йому читати безпосередньо з перфострічки. Інструкція пояснювала йому, де і коли він міг перебувати у світі 482-го Сторіччя, а де — не міг, що він міг робити, а чого — ні і чого мав будь-що уникати. Його присутність дозволялася тільки там і тоді, де й коли це не загрожувало Реальності. 482-е Сторіччя було не до душі Харланові. Цілковита протилежність його суворого й аскетичного сторіччя. Без етики й моралі у тому вигляді, до якого він звик. То була ера споживацтва й грубих насолод з численними ознаками матріархату. Саме тоді (Харлан усе це ретельно перевірив і записав) небувалого розквіту набуло ектогенетичне дітородіння, внаслідок штучного запліднення до сорока відсотків жінок. Одруження не визнавалося юридично, пари сходилися й розходилися за взаємною згодою, крім якої їх нічого не зв’язувало. Попри це, звичайно, існували й шлюби, але тільки заради природного дітородіння. Вони добиралися особливо ретельно й диференційовано, виходячи із їхніх соціальних функцій, заснованих на чисто євгеністичних1 принципах.

Сотні причин робили це суспільство огидним для Харлана, і він мріяв про Зміну Реальності. Йому не раз спадало на думку, що лише самою своєю присутністю у цьому Сторіччі він, як людина з іншого Часу, може викликати «розвилину» й спрямувати історію по іншому шляху. Якщо його присутність у якийсь критичний момент належно вплине на хід подій, то може виникнути нова гілка розвитку суспільства, в якому мільйони жінок, котрі досі лише шукали насолод, перетворилися б на вірних дружин і ніжних матерів. Вони жили б в іншій Реальності з іншою пам’яттю, нездатні ні згадати, ні навіть уявити, що було з ними раніше.

На жаль, зробити так — означало переступити просторово-часову інструкцію, про що не варто було й думати. А коли він і зважився б на таке порушення, то Зміна Реальності могла б відбутися у зовсім випадкових, непередбачених проявах. Реальність могла б стати ще гіршою. Тільки ретельний аналіз і Обчислення можуть дати основу для потрібної, чітко визначеної Зміни.

Та хоч би які були думки у Харлана, він залишався Спостерігачем, а ідеальний Спостерігач — це всього-на-всього наділена органами відчуття розумна машина, призначена для збору інформації. У ній не повинно бути місця для емоцій.

У цьому розумінні Харланова інформація була ідеальна.

Наприкінці другого тижня Обчислювач Фінджі запросив Харлана до себе на розмову.

— Вітаю вас, Спостерігачу, — сказав він сухим, холодним тоном, — ви зібрали ясні, чіткі відомості. Однак хотілося б знати, що ви насправді думаєте?

Обличчя Харлана зробилося непроникним, немовби вирізьблене з дерева його рідного 95-го Сторіччя.

— У мене немає ніяких думок з цього приводу, — сказав він.

— Так я вам і повірив. Адже ви з 95-го, а ми обоє добре розуміємо, що це означає. Безсумнівно, 482-е вас повинне дратувати.

Харлан стенув плечима.

— Хіба хоч що-небудь у моїх відомостях свідчить про моє роздратування?

Репліка межувала із зухвалістю, і Фінджі забарабанив своїми короткими пальцями по столу.

— Відповідайте на моє запитання, — сказав він. — Із соціологічного погляду багато де в чому в цьому Сторіччі склалась екстремальна ситуація. Три останні Зміни Реальності тільки погіршили стан речей. Гадаю, їх треба поправляти. Крайнощі ніколи не доводили до добра.

— Отже, ви взяли на себе обов’язок перевірити минулі Реальності Сторіччя?