— Чому ви так певні?

— Це неможливо. Таке повідомлення, опубліковане в двадцятому Сторіччі, ще швидше розірвало б Малансонове коло, ніж наші хибні дії. Однак ми ще досі тут — отже, за все своє життя в існуючій Реальності двадцятого Сторіччя Купер не зробив жодного хибного кроку, який зашкодив би тій Реальності.

— А крім того, — сказав Харлан, намагаючись вибратися з зачарованого кола причинностей, яке, здавалося, зовсім не хвилювало Твісела, — крім того, редакція журналу ніколи не погодиться надрукувати оголошення, схоже на маячню божевільного. Вона запідозрить обман або щось не менш незаконне й не наважиться вплутуватися в непевну справу. З цієї ж причини Купер не зможе написати своє оголошення Єдиною Міжчасовою Мовою.

— Отже, він муситиме діяти тонко й хитро. Він може вдатися до езопової мови. Його рекламне оголошення повинно здаватися буденним і звичним для місцевих жителів. І водночас має бути зрозумілим для нас. У ньому має міститися щось зовсім очевидне, що одразу впало б нам в око. Якийсь натяк, зрозумілий для нас із першого погляду, оскільки шукати його доведеться серед сотень інших оголошень. Скільки, на твою думку, таке оголошення може коштувати?

— Гадаю, дуже дорого.

— Купер мав запастися грішми. Крім того, сума повинна бути невелика, щоб не викликати зайвої підозри. Подумай, Харлане, який має бути розмір оголошення?

— Півколонки, — показав руками Харлан.

— Колонки?

— Розумієте, ці журнали друкувалися на папері. Текст розміщували у формі колонок.

— Так, так. Я не звик відокремлювати друкованих книг від фільмокниг. Отже, ми ще трохи наблизилися до мети. Нам слід шукати рекламне оголошення на півколонки, яке одразу підказало б нам, що його вмістив чоловік з іншого Сторіччя (з пізнішого, певна річ) і яке водночас було б звичним для Первісних людей і не викликало б у них ніяких підозр.

— А що, коли я не знайду його? — запитав Харлан.

— Знайдеш. Адже Вічність існує. Правда ж? Поки вона існує, ми на правильному шляху. Скажи мені, чи можеш ти зараз пригадати яке-небудь схоже рекламне оголошення, що потрапляло тобі на очі під час занять з Купером? Може, якесь із них хоч на мить здалося тобі незвичайним, дивним, несхожим на решту?

— Ні.

— Я не хочу, щоб ти відповідав негайно. Подумай хвилин з п’ять.

— Немає сенсу думати. Тоді, коли ми з Купером переглядали журнали, його не було в двадцятому Сторіччі.

— Прошу тебе, хлопче. Помізкуй трохи. Пославши Купера в двадцяте Сторіччя, ти спричинив деформацію. Але це ще не Зміна, деформацію можна виправити. Однак слід мати на увазі, що існують зміни з маленької літери, мікрозміни, як їх називають при Обчисленнях. Тієї самої миті, коли Купера послали у двадцяте Сторіччя, у відповідному номері журналу з’явилося рекламне оголошення. Твоя власна Реальність зазнала мікрозміни в тому розумінні, що ти з більшою ймовірністю міг би зупинити свій погляд на сторінці з рекламним оголошенням, ніж на сторінці без рекламного оголошення. Ти мене розумієш?

В Харлана аж запаморочилося в голові від тієї легкості, з якою Твісел пробирався крізь джунглі «парадоксів» Часу. Він тільки похитав головою.

— Нічого такого я не пригадую, — сказав він.

— Гаразд. А тепер скажи мені, де ти зберігаєш свою колекцію журналів?

— Я збудував спеціальну бібліотеку в Секції Два, скориставшись особливим становищем Купера.

— Чудово, — сказав Твісел. — Ходімо туди. Негайно.

У бібліотеці Твісел спочатку зацікавлено оглянув старовинні оправлені томи, тоді зняв один з полиці. Вони були такі старі, що довелося просочити папір спеціальним розчином. Потріскуючи, аркуші розламувалися в Твіселових руках від необережних рухів.

Харлан невдоволено поморщився. Іншим разом він звелів би Твіселові відійти від полиць, незважаючи на звання Обчислювача.

Старий напружено проглядав крихкі сторінки й безгучно ворушив губами.

— Оце і є та сама англійська мова, про яку так часто згадують лінгвісти? — запитав він, постукавши пальцем по сторінці.

— Атож, англійська, — пробурмотів Харлан.

Твісел поставив том на полицю.

— Громіздка штука й незручна для користування.

Харлан стенув плечима. Певна річ, у переважній більшості Сторіч, охоплених Вічністю, в ужитку були фільмокниги. У деяких, розвиненіших Сторіччях, застосовували записи на молекулярному рівні. І все ж друковані на папері книги не були нечуваною дивиною.

— Друкувати книги було дешевше й простіше, ніж виготовляти плівки, — сказав Харлан.

Твісел потер рукою підборіддя.

— Цілком можливо. Почнемо пошуки?

Він дістав з полиці другий том, розгорнув на першій-ліпшій сторінці й одразу прикипів очима до тексту.

«Невже він розраховує на несподіваний успіх?» — подумав Харлан.

Перехопивши здивований погляд Харлана, Твісел, здавалося, прочитав його думки, бо враз почервонів і поставив книгу на місце.

Харлан узяв з полиці перший том, датований 1925-м роком, і почав повільно гортати сторінки. Все його тіло застигло в напруженій позі — рухалися тільки очі й права рука.

Через певні проміжки біочасу, які здавалися Харланові цілою вічністю, він підводився і, бурмочучи щось собі під ніс, діставав черговий том. В ці короткі інтервали поряд нього неодмінно з’являлася чашечка кави або бутерброд.

Харлан важко зітхнув:

— Ваша присутність тут необов’язкова.

— Я тобі заважаю?

— Ні.

— Тоді я залишусь, — пробурмотів Твісел.

Поки Харлан переглядав журнали, Твісел, мов неприкаяний, тинявся з кутка в куток, час від часу підходив до полиць і безпорадно роздивлявся корінці книг. Одна за одною догоряли сигарети, обпікаючи йому пальці, але він не чув болю.