Те-л-л-ень… те-н-н… Телефон виводив настирливу трель. Галей розрахував заздалегідь, йому вистачило кількох секунд, щоб наблизитись до каміна. З-за спини садівника він вихопив у нього трубку. Буардьє крутнувся всім тілом, і вони майже зіткнулися грудьми. Садівникове обличчя зробилося землисто-сірим — дуло пістолета вперлося йому в живіт.

Галей очима вказав на стіну. Садівник позадкував, наштовхнувся на раму картини і закляк. Не спускаючи з нього погляду, Галей прикрив мембрану пальцями і видихнув коротке “Алло!”. У трубці чийсь баритон спитав:

— Вулиця Червоних Троянд? — Баритон гув у вухо чітко і ясно, проте Галей відповів:

— Так, так… Ви не помилилися, мосьє. З вашого дозволу, якщо можна, трохи голосніше… Дякую, тепер я чую добре.

— Говорить Штуленц! Якого диявола, Беккере, ви там копаєтесь, як жуки в купі гною! — з люттю в голосі затараторив баритон. — Группенфюрер Мельцер уже втретє вимагає вичерпної інформації про становище на віллі. Сам Мельцер! Чуєте, ви? Скажіть тому йолопу професору, що коли голова поляка не запрацює знову, ми відкрутимо Кадіусу його власну, бо вона у нього набита половою. Нагадайте йому, хто такий Мельцер, старий телепень забув.

Настала пауза, але той, хто назвався Штуленцем, не поклав трубку. Він чекав. І Галей, не давши мовчанці затягнутися, по-лакейськи вишколено промовив:

— Я перекажу ваше прохання економці. Не турбуйтеся, мосьє, все буде гаразд.

— У мене все, Беккере! — гримнула трубка, ї почулися короткі гудки.

Галей підійшов до чоловіка, який стояв під стіною, тихо скомандував:

— Руки за спину! Вперед, до кімнати, і не оглядайся!

Перше, що привернуло увагу Галея в кімнаті садівника, — почата пачка цигарок на столі.

Він вийняв одну, понюхав.

— У цьому домі, Беккере, дивні порядки: слуга-садівник має привілей обкурювати димом господаря, — посміхнувся Галей. — Дайте мені вогню, зіпсую і я цигарку.

Німець проковтнув слину, однак зовні він тримався, не показував переляку.

— Сірники біля вас, на столі.

— Які сірники?.. Не будьте дурнем. Невже не розумієте, що мене цікавить ваша запальничка. — Галей постукав пістолетом об стіл. — Скоріше, Беккере, скоріше, нам ніколи розводити балачки. Ситуація занадто слизька, щоб грати у піжмурки. Або ви будете відразу ж відповідати на мої запитання, або… Ви не велика цяця, я також, нам один з одним нема чого панькатися. Запальничку!

Його слова подіяли на Беккера, німець швидко відповів:

— Візьміть у шафці біля ліжка.

Блискуча іграшка на долоні Галея здавалася випадковим і недоречним предметом. Він нею клацнув, дмухнув на вогник, клацнув ще раз і поклав у кишеню, промовивши:

— Штукарі ви, німці, завжди щось придумаєте. Вчора у холі ви мене цією запальничкою сфотографували. Плівку вже проявили?

— Ні, плівку не виймав.

— Так-от, мосьє Буардьє, чи пак Беккер. У мене немає жодного бажання пускати в хід пістолет. Все залежатиме тільки від вас. Із фотоапаратом ми покінчили. Підемо далі. Що ви можете сказати про Штуленца? Так він мені відрекомендувався по телефону.

— Штуленц — оперативний референт відділу В-У1 імперської служби безпеки…

— Чекайте, чекайте! Чим займається відділ В-У1, які його функції?

— Наукові та технічні проблеми, винаходи, патенти і таке інше. Дозвольте опустити руки?

— Опустіть… Тепер про Мельцера. Хто він, звання, посада?

— Группенфюрер СС доктор Мельцер очолює відділ В-УІ.

— Доктор? Якими ж науками він захоплюється?

— Фізика.

— Он як! То з якого ж часу Кадіус працює на вас?

Білі брови німця вигнулися дугою, він заговорив з відвертим самовдоволенням.

— Давня історія. Наші підібрали до нього ключа ще в той час, як поляк почав мудрувати в інститутській лабораторії. Я чув, що справа вдалася легко. Кадіус та доктор Мельцер знали один одного, здається, вони разом вчилися в Берліні. Коли наш агент передав кілька донесень про дослідження Тронковського, Мельцер ними зацікавився, приїхав сюди, до вас, і зустрівся з Кадіусом. Відтоді у Берлін від професора регулярно надходили повідомлення про все, що стосується роботи студента-поляка.

— Ну, а ви?

— Після повернення Мельцера мені вручили документи на ім’я Буардьє і переправили через кордон із завданням наглядати за Кадіусом…

Німець немов захлинувся і замовк, свинцеві очі спалахнули радістю, вона промайнула в них за якусь частку секунди, і відразу ж видовжене обличчя знову набуло виразу слухняної покірності. Та Галей це помітив і відчув — німець щось бачив за його спиною, те, чого не бачив сам Галей. Тої ж миті ззаду пролунало владно-спокійне:

— Що тут відбувається?

Галей метнув тривожний погляд через плече. На порозі стояв лейтенант Дап’ю. Тримаючи руки в кишенях штанів гольф, він нечутно ступив у кімнату. За ним у двері прослизнув професор Кадіус, блідий як мрець, весь наче зів’ялий.