Думати інакше означало впадати в єресь.

Добре поміркувавши, глянувши на себе в дзеркальний трельяж, вігіла вирішила обмежитися послугами нігтяря. Зачіска розпатлана цілком натхненно, в художньому безладі, і втручання ззовні не потерпить. Зате нігті… При нашому способі накопичення мани, дорогенька, нігті – слабке місце.

Анрі добре пам'ятала погляд Конрада, кинутий на її руки при першій зустрічі.

Ага, ось і наш пунктуальний фон Шмуц: тупцюється на порозі.

– Рада бачити вас, бароне. Приєднуйтеся.

– Дякую. Пані, ви в змозі забезпечити конфіденційність нашої розмови?

Квіз мав стомлений вигляд. Сівши в крісло поруч, він з видимим полегшенням зняв капелюх і перуку. Без перуки фон Шмуц виглядав значно привабливішим. Менше офіціозу, чи що? Чи баронам просто личать такі чудові залисини?

– Звісно. Екран Великого Німого – мій коник.

– Ваш коник пасеться біля цирульні. Коли я проходив повз нього, він глянув на мене вовком.

Овал Небес! Залізний барон зболили пожартувати?!

«Це до потрясіння основ!» – сказав би мудрий стряпчий Терц.

– Як ви визначили, що злостивий коник біля цирульні – мій? Припустимо, на ньому приїхав власник цирульні…

– На мірабілі? В дамському сідлі? Як розповім Іридхару, він умре зо сміху. І пробачить мені вчорашню втечу в розпалі манікюру. До вашого відома, такої зради він не пробачає нікому.

– Вчора вам завадили насолодитися до кінця? Я дарую вам цю можливість сьогодні. Хоча стригти нігті наприкінці тижня – приманювати легіон дрібних бісів. Повірте досвіду мантиси!

– Не плутайте вульгарне зрізування нігтів з високим мистецтвом манікюру! – обурився квіз, багряніючи. – Краще творіть швидше екран: мені є що повідомити.

– Хвилинку терпіння, коханий! Скоро ми залишимося наодинці…

Для створення екрана долоням Анрі довелося ненадовго полишити ванночки. Знехтувавши жахом у очах цирульників, вражених святотатством, вігіла намацала сегрегат-волокна флогістону й легкими пасами сплела їх у тканину. Прикинула на око розташування дзеркал у цирульні, дмухнула й закрила вітрилом обидва крісла. Тепер прапорці та дозорні дзвіночки…

Усе. Готово.

– Говоріть спокійно, бароне. Захочете дати вказівки нігтяреві чи стригунцеві – будь ласка. Все, що спрямовано назовні, екран пропустить.

– Спритно, – квіз гмикнув з очевидним схваленням. – Гаразд, давайте до справи. Повідомляю, що мене відсторонили від розслідування як близького родича.

– Я знаю, – кивнула вігіла.

І звернулася до нігтяря:

– Мені, люб'язний, «посмішку авгура». Основний лак – «чайна троянда».

– Пречудовий вибір, пані!

Нігтяр дістав флакон із зіллям для зняття старого лаку: земляний жир, пом'якшений мигдальною олією із цілющим екстрактом алое і ягід дружинника падучого.

– Серкіс попередив? – буркнув барон.

До фон Шмуца поспішав другий нігтяр, подзенькуючи моторошним інструментарієм. Анрі здригнулася, віддаючи данину героїчному баронові. Бути тут завсідником – все одно що бути за свої гроші завсідником катівні. Сама вона заздалегідь подбала про оформлення зустрічі як службової з оплатою зі спецкоштів казначейства Трибуналу.

Якщо його світлість гарно поводитиметься, і йому сплатимо.

– Ні. Один випадковий знайомий.

– Цікаві у вас випадкові знайомі… Усе бачать, усе знають… Тепер офіційно слідством займаєтеся ви й тільки ви, пані. А я – вільний стрілець, перебуваю у відпустці до виклику. Насолоджуюся теплом «Обителі героїв», де познайомився з дивовижним панством…

Барон простяг цирульнику праву руку, і нігтяр соколом упав на здобич.

* * *

Екран Великого Німого, крім охоронних властивостей, мав ще одну, побічну. Кожен зі співрозмовників міг за бажання сприймати розповідь – або навіть ряд думок іншого як ланцюжок рухомих чорно-білих картин. При цьому звук зникав, а короткий конспект мови біг по нижньому краю екрана в супроводі музики – іноді тривожної, іноді комічної. Так і зараз: на тлі бравурних акордів вступу до Чотирнадцятої симфонії Брамвеля, всупереч трудягам-нігтярам, рушили в дорогу стомлені пілігрими-слова:

«Орден Зорі. Ідеали Добра і Зла, Світла й Темряви. Але ідеаліст, що засів у Цитаделі, вирішив бути послідовним до кінця. У природі чистого Зла – порушувати будь-які закони, брехати, зраджувати, бити в спину. Хіба Чорний Аспід не повинен без вагань втілювати в життя ці ідеали?!»

Над текстом змінюються примарні обличчя, схожі на лаковані маски театру імперсонаторів. Одноока карга: отаманша ватаги розбійників. Приємний дідок: лікар із провінції. Кош Малой, рудий ласун. Марія Форзац: шрам вузького рота зрісся навіки. Ще один старий: широкі криси чорного капелюха над одутлим, пухким обличчям. Таких дідусів, напевно, вирощують у підвалі, ховаючи від променів сонця. Маски розташовуються віялом: розклад карт в руках вправного шулера.