Шрифт:
Розв'язка в гітарних поетів… От: «Вони поцілувались, кінець», або «О моя Дульсінеє! Всаджу собі оцей чингал… Умирає…»
Ми з товаришем Жучком цього не знаємо. Правда, подвиги є, але вони не наші…
– А чиї?
– Ви подумайте!
Так от. Це не роман – це тільки маленька пісня, і я її скоро скінчу.
II
В цьому розділі я оповідаю про невеликий подвиг…
– А чий? Ви подумайте!..
…Зима, фуга, буруни, іще буруни…
Потяг, залізниця, й рейки, рейки в степ.
На Кубань! На Кубань! На Кубань! Довго паровик борсається в депо: і тут – у депо, і там – у депо…
І тихо в мовчанці стоять снігові станції: може, знову ми будемо бігати сюди розгублені, з запаленими очима, а за холодними станційними будинками завиють вовки на журний холодний семафор.
Але сьогодні ми їдемо на Кубань, бо віримо в свої запалені очі.
– Товаришу Жучок!
Так, і товариш Жучок!
…А чому вона в цьому полку, ви, звичайно, не знаєте й ніколи не взнаєте, бо й я не знаю, а брехати не хочу: це уривок правди, а вся правда – то ціла революція.
…На кожній станції тільки й чути:
– Козаки! Козаки!
Всюди козаки, всюди бандити.
Тягнеться потяг, як ледачі воли в поле, як ледачі воли з поля.
Степ. Раптом:
– Стоп!
– Що таке?
– Нема палива.
Товариші! Всеросійская кочегарка в опасності!
Дех, яблучко, куда котішся,Попадьош до Краснова – не воротішся.І раптом:
Ой на горі та женці жнуть.
– …Ей, ви, хохли! Чого завили? Буде панахидити – і так сумно.
…Степ. Фуга. Бурани й ще бурани.
– …Єфто пятой вагон – антірнаціональной. І скажу я тобє, братця, про народи. Латиш – єфто тіш, смірной народ, мудрай; оврей – тож нічяво. Ходя – катаяць аль тутарін – суварай і вєрнай народ. А вот єфтот хахол – паняхіда: как завоя про поля аль про дєвчину – тякай!
…Степ. Фуга. І рейки – рейки.
– Козаки!
– Козаки!
– Де? Що? Як?
– Хто паніку робить? Сволочі!
Вискакують сотні «наганів», «бравнінгів», «гвинтівок».
Дехто дивиться з тугою, дехто готує набої, дехто сів на тендер і полетів: паровик одчепився й летить по паливо.
Товаришу Жучок, вам не боязко? Козаки!
Усміхається: в їхнім селі були козаки. О, вона добре знає, що то – козаки. І чогось засмутніла, замислилась.
…Довго білі широкі поля. Довго паровик не приходить. Нарешті приходить. Тоді знову відходить у дикий і німий степ.
…Від станції до станції, від холодної ночі до холодної ночі.
Палива нема. Коли ніч, тоді тріщать станційні паркани, і тріщать і дивляться з тугою обідрані вагони:
…«Поїзд генерала [29] ».
…Від дикої станції до холодної ночі, від дикої ночі до холодної станції.
…Товариш Жучок дістала палива. А дістає так:
– Тьотю, дайте оцю паличку.
– Що?
– Дайте оцю паличку.
– Бери.
Взяла.
– А може, ще дасте?
Подивиться «тьотя»:
…Жучок: «кіт у чоботях».
Іще дає.
…Товариш Жучок заливається:
– Ха! Ха! Обдурила тьотю!
А вона зовсім не обдурила, вона просто – жучок!
29
Ім'ярек.
Ах, ці жучки в чоботях, вони конче не дають мені покою! Коли я буду відомий письменник, тоді я напишу велику драматичну поему: «Кіт у чоботях».
…Тріщить чавунна пічка – паливо. За вагоном летить, виє дика фуга.
Їдемо на Кубань.
– …Отак… не так [30] .
Отак… не так…
Біля пічки одиниця вагону – може, я, може, хто інший, може, всі ми.
Вона вчить, як залатати пропалену шинелю.
Але вона каже:
– Дурня нічого валяти. Думаєш, як приїдеш додому, то я з тобою буду і тепер панькатись? Дзуськи! Як би не так!.. На, ший!
30
Це товариш Жучок.
Вона нам обід варить, вона наша куховарка – і тільки. Вона безпартійна, але вже має в торбинці товстеньку книжку «Что такое коммунизм» [31] … Издание N-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии.
…Іноді ми їй кажемо:
– Слухай, товаришу Жучок! Чи не можна з тобою пожирувати?
Тоді ми чуємо:
– Дзуськи!
Ми регочемось, бо знаємо, що не всім «дзуськи»! – у нас є молодий «пареньок» – так зветься, так звемо: «пареньок». Він теж кирпатенький, і ми вже бачили, як він обіймав її, і вона мовчала.
31
Без автора.