Що ж до принца Луї-Наполеона, то він міг і загинути, але міґ десь і сховатися від агентів Гамбетти. Я взагалі не надаю значення чуткам.

Клейна й досі нема, а Лісецький переїхав аж в Астрахань на Волзі. Від’їжджаючи, сказав мені, що незабаром тут залишаться тільки євреї, бо всі поевреяться.

Лісецький завжди любив перебільшувати.

Здоров’я моє поганеньке. Я так легко стомлююсь, що без палиці вже не виходжу на вулицю. Взагалі ні на що я особливо не скаржусь, часом тільки починають дуже боліти плечі й докучає ядуха. Але це минеться, а як не минеться, то мені однаково. Світ так змінюється на гірше, що незабаром мені не буде з ким поговорити і в що вірити.

В кінці липня Генрік Шлангбаум відсвяткував день свого народження як власник магазину і керівник нашої Спілки. І хоч він і на половину не дав того, що Стах минулого року, проте на свято збіглися всі друзі й недруги Вокульського й пили за здоров’я ПІлангбаума… аж вікна бряжчали.

Ох, люди, люди!.. За повною тарілкою та пляшкою ви в воду полізете, а за карбованцем — то вже й не знаю куди.

Оце так! Сьогодні мені показали номер «Кур’єра», в якому баронесу Кінешовську називають одною з найбільш доброчесних і добросердих дам за те, що пожертвувала двісті карбованців на якийсь притулок. Видно, забули вже, як вона судилася з пані Ставською та скандалила з мешканцями.

Невже чоловік таки приборкав ту відьму?

Ставлення до євреїв щодалі гіршає. Хтось навіть розпускає чутки, ніби вони викрадають християнських дітей та ріжуть їх на мацу.

Чуючи такі історії, їй-богу, протираєш очі й питаєш сам себе: чи це у мене гарячка, чи вся моя молодість була сном?..

Але найбільше обурює мене зловтішність доктора Шумана з цього приводу.

— Так їм, пархам, і треба!.. — каже він. — Нехай їх поколошкають та навчать розуму; вони — геніальна раса, але такі шельми, що без батога й острогів їх не об’їздиш…

— Пане докторе, — кажу йому, бо вже не можу витримати, — коли євреї справді такі негідники, то їм не поможуть і остроги.

— Нехай і не поможуть, але додадуть їм ще більше розуму та навчать краще триматись купи, — відповів він. — А якби вони були одностайні… Отоді!..

Дивна людина цей доктор. Що він чесний — це так, а особливо розумний; але чесність його не від почуття, а хто його зна від чого… може, від звички. А розум у нього такий, що йому легше сто речей висміяти та зіпсувати, аніж одну зробити. Коли я з ним розмовляю, мені часом спадає на думку, що його душа подібна до крижини, в якій вогонь може відбитися, але сама вона ніколи не нагріється.

Стах поїхав у Москву, здається, щоб урегулювати рахунки з Сузіним. Той винен йому щось з півмільйона (хто міг би припустити щось подібне два роки тому!), але що він зробить з такою силою грошви, я навіть уявити не можу.

Він завжди був оригіналом і влаштовував несподіванки.

Чи не встругне він чого-небудь і зараз?.. Мені аж страшно.

Тим часом Мрачевський посватався до пані Ставської, і вона після недовгого вагання дала згоду. Коли б вони, як це планує Мрачевський, відкрили магазин у Варшаві, я пристав би до спілки й оселився б у них. І боже мій!

Бавив би дітей Мрачевського, хоч завжди мріяв бавити Стахових…

Життя дуже жорстоке…

Вчора дав п’ять карбованців на молебень за принца Луї-Наполеона. Саме на молебень, а не на панахиду, бо, може, він не загинув, хоч усі так кажуть… Але якби…

Я не знаюся на богослов’ї, та, однак, краще забезпечити йому добрі стосунки на тім світі. Бо хто його знає…

Я справді заслаб, хоч Шуман каже, що все йде гаразд.

Він заборонив мені пити пиво, вино, каву, швидко ходити, хвилюватися. Розумний який!.. Такий рецепт я й сам собі можу прописати, але зумій його виконати!..

Він розмовляє зі мною так, ніби підозріває, що я турбуюся за долю Стаха. Кумедний чоловік!.. А що ж, Стах маленький чи я вже з ним не розлучався на сім років?

Але літа минули, Стах повернувся і знов узявся за небезпечні справи.

А тепер буде те саме: як несподівано зник, так несподівано й повернеться…

І все-таки тяжко жити на світі. Я не раз думаю: чи існує якийсь план, згідно з яким людство прямує до кращого майбутнього, чи все залежить від випадку, а людство йде в той бік, куди його штовхає більша сила?.. Якщо перемагають добрі, то й світ іде добрим шляхом, а якщо долають негідники, то — злим. А кінець кінцем і від добрих і від злих залишається жменя попелу.

Якщо так, то я не дивуюсь Стахові, коли він не раз казав, що хотів би якнайшвидше загинути сам і знищити по собі всякий слід. Проте я передчуваю, що так не станеться.

Хоч правда… Хіба я не передчував, що принц Луї-Наполеон стане імператором Франції?.. Але ні! Ще заждемо, бо щось мені не дуже віриться в ту смерть у бою з голими неграми…

Пан Жецький справді дуже заслаб; як він сам думав — через брак роботи, а як думав Шуман — через серцеву хворобу, що раптом виникла в ньому й досить швидко розвивалася під впливом якихось прикрощів.