Шрифт:
— Що ж, я не сказав би, що ви не маєте рації, а проте, щось не віриться, — пробурмотів Шуман.
Він сумно похитав головою і говорив далі:
— Романтики повинні вимерти, нічого не вдієш. Теперішній світ не для них. У ньому вже немає таємниць, і ми вже не віримо ні в ангельську чистоту жінок, ні в можливість ідеалів. Той, хто цього не розуміє, мусить або загинути, або добровільно зійти з шляху… Але який це сильний був чоловік! Загинув під уламками феодалізму… Загинув так, що аж земля задвигтіла… Цікавий тип, цікавий!..
Він раптом схопив свого капелюха й вибіг з кімнати, бурмочучи:
— Божевільні!.. Божевільні!.. Вони могли б заразити весь світ своїм божевіллям.
А Жецький все усміхався.
— Хай мене чорти візьмуть, коли я помиляюсь щодо Стах. а! — казав він сам собі. — Сказав панні «Adieu» і поїхав. От і весь секрет. Як повернеться Охоцький, від нього ми й узнаємо правду.
У нього так поліпшився настрій, що він дістав з-під ліжка гітару, натягнув струни й під її акомпанемент почав мугикати:
Наступ весни, її кроки поривні Співом гучним соловейко вітає; Над ручаєм у зеленому гаї Квітнуть троянди чарівні.Гострий біль в грудях нагадав йому, що він не повинен стомлюватись.
Проте він відчував величезне піднесення.
«Стах, — думав старий, — узявся за якусь величезну роботу. Охоцький їде до нього, отже, й я повинен показати, на що здатний… Геть химери! Наполеонів рід уже не виправить світу, і ніхто його не виправить, якщо ми й далі будемо діяти, як сновиди… Пристану в спілку до Мрачевських, викличу Лісецького, знайду Клейна, і тоді побачимо, пане Шлангбауме, чи тільки ти такий розумний…
Що може бути легше, як розбагатіти, коли тільки цього захочеш? Та ще з таким капіталом і такими людьми!»
В суботу, коли розійшлися продавці, Жецький узяв у Шлангбаума ключа від задніх дверей магазину., щоб оздобити вітрину на наступний тиждень.
Він засвітив лампу, відкрив головну вітрину і з допомогою Казимежа вийняв відтіля жардиньєрку і дві саксонські вази, а на їх місце поставив японські вази і столика в староримському стилі. Потім одіслав слугу спати, бо мав звичку власноручно розставляти дрібні речі, а особливо механічні іграшки. Зрештою, старий не хотів, щоб хто-небудь сторонній знав, що він сам охоче бавиться іграшками.
Як звичайно, пан Ігнац дістав усі такі іграшки, заставив ними конторку й одночасно всі завів. Тисячний раз в житті він слухав мелодії музичних табакерок, дивився, як ведмідь видряпується на стовп, як скляна вода обертає млинові колеса, як кіт ганяється за мишею, як ляльки танцюють краков’яка, а жокей мчить на баскому коні.
І, придивляючись до руху мертвих фігур, тисячний раз в житті повторював:
— Маріонетки!.. Всі маріонетки!.. Їм здається, що вони щось роблять, а вони роблять тільки — те, що їм наказує пружина, така мертва, як і вони…
Коли пущений непевною рукою жокей перекинувся на танцюристів, пан Ігнац посмутнів. «Допомогти одне одному вони неспроможні, а от зіпсувати комусь життя вміють не гірш за людей», — подумав старий.
Раптом він почув шелест. Глянув в глиб магазину й побачив людську постать, що вилазила з-під прилавка. «Злодії?..» — майнула у нього думка.
— Прошу пробачення, пане Жецький, але… я зараз прийду… — озвалася постать зі смуглявим обличчям та чорним волоссям, побігла до дверей, рвучко відчинила їх і зникла.
Пан Ігнац не міг підвестися з крісла; руки у нього безвладно звисли, ноги не слухались. Тільки серце калатало, як розбитий дзвін, а в очах потемніло.
— Якого ж я чорта злякався? — нарешті прошепотів він. — Та це ж той… Ізидор Гутморген… новий продавець… Мабуть, щось украв і втік. Але чого я злякався?
Через деякий час Гутморген повернувся в магазин, і це ще більше здивувало Жецького.
— Відкіля ви тут узялися? Що вам тут потрібно? — запитав його пан Ігнац.
Гутморген, здавалось, був дуже збентежений. Він винувато опустив голову і, тарабанячи пальцями по прилавку, сказав:
— Прошу пробачення, пане Жецький… Може, ви думаєте, що я що-небудь украв, то обшукайте мене…
— Але що ви тут робите? — запитав Жецький. Він хотів підвестися з крісла й не зміг.
— Пан Шлангбаум наказав мені залишитися тут на ніч…
— Чого?..
— Знаєте, пане Жецький… з вами сюди приходить той Казимеж… От пан Шлангбаум і наказав мені припильнувати, аби він чого-небудь не виніс… Але через те, що мені зробилося трохи недобре, то я… дуже прошу пробачення…
Жецький уже встав з крісла.