Степанов запитав:

— А як ви гадаєте, Марі, скільки коштує ремонт під’їзду?

Та знизала плечима.

— П’ятнадцять тисяч, не менше… Та ні, що це я, думаю, всі двадцять п’ять, кваліфікована робота дуже ціниться, фарби і таке інше… Хочете, я дізнаюсь точно?

— Дуже хочу. А я подражню тих, хто в нас у Москві займається цією проблемою… На сірниках економимо, а електрику палимо…

Марі зітхнула.

— Ви ще належите до «бунтівного покоління»?

Степанов похитав головою.

— В п’ятдесят років не бунтують, Марі, в моєму віці дороблюють недороблене.

… Консьєржка відчинила двері, запросивши Степанова і Марі в маленьку квартиру; прихожа була дуже темна, та коли старенька розчахнула двері в кімнату, Степанова здивувало величезне, на всю стіну вікно, такі бувають у паризьких художників, що живуть на Монмартрі поруч з проститутками, студентами-іноземцями та томливими сутенерами.

А біля столу, неначе вписаний у блакитний просвіток неба, сидів помічник інспектора Шора, високий усміхнений Папіньйон.

— Перші гості, — сказав він, — я вас чекаю.

Консьєржка обурилась:

— Мосьє, як ви сюди потрапили?

— Я з поліції, дію з санкції влади, а ось як сюди потрапили ці люди? І хто вони такі? А втім, мадемуазель Кровс я вже бачив. Ваші документи, мосьє, — звернувся він до Степанова.

— Я прийшов у дім свого колеги; на відміну од вас я прийшов сюди відкрито; мені потрібні матеріали мого співвітчизника, які він залишив на столі ввечері напередодні замаху на його життя.

— Тут не було ніяких документів, — відповів Папіньйон і, витягши з кишені жетон поліцейського інспектора, ввічливо показав його кожному, хто був тут. — А тепер я попрошу вас зробити те саме. Доля документів пана Лиска цікавить мого шефа також.

«Почалося, — подумав Степанов. — Отже, треба дзвонити в консульство, викликати нашого представника, поліція дутиме справу, це зрозуміло, тьху, дурниця яка… Хай живе Черчілль. «Чи радитесь ви з дружиною, пане прем’єр?» — «О так, і роблю навпаки». Все давно відомо. До того ж ця сама Марі не моя дружина, я не Черчілль, але повівся як дурень… А втім, як мені треба було поводитись?»

— Якщо ви затримуєте нас, — сказав Степанов, — мене зокрема, я викличу сюди представника нашого консульства, я росіянин…

— О? — Папіньйон похитав головою. — Он як? Ні, я поки що не затримую вас, просто я мушу ідентифікувати ваші персони.

— Мою теж? — спитала консьєржка, — Я не маю наміру підніматися сюди вдруге, будь ласка, спустіться вниз, я покажу вам свою пенсійну книжку, паспорта я не виписую, бо вже три роки як не їжджу за кордон…

Папіньйон зняв телефонну трубку, набрав номер.

— Шеф, у мене гості, без вас не розібратися, вони здалеку.

Шор приїхав через п’ятнадцять хвилин, по сходах збіг легко, наче йому було двадцять, а не п’ятдесят чотири, зразу спитав консьєржку:

— Я вимагаю від вас відповіді під присягою, що говорили вам ці люди, коли просили відчинити двері квартири Лиска? — Він показав на Марі і Степанова. — І ще: чому ви впустили їх у квартиру російського журналіста?

— Ці люди сказали, що знають мосьє Лиска, — відповіла жінка, і обличчя її раптом стало багровим. — Вони сказали, що тут лежать їхні спільні папери. До мосьє Лиска часто приходили люди, і він завжди дозволяв мені відчиняти їм двері. «Нехай підождуть, — казав він, — покажете їм, де кава, можуть почитати журнали».

— Спасибі, мадам. Мосьє Степанов, ви — офіційний представник російської сторони?

Степанов розізлився.

— Я прийшов сюди, у квартиру свого колеги, якого у вас намагалися вбити. Досі ви не знайшли тих, хто вчинив замах на нього. Я прийшов сюди з жінкою, через яку нібито його й хотіли знищити…

— А ця жінка, — сказала Марі, — вважає, що тут у Лиска залишилися матеріали, які були потрібні тим, хто в цьому зацікавлений.

— Ви не відповіли мені на це запитання, коли ми розмовляли по телефону, фрейляйн Кровс, — мовив Шор. — Чому ж ви вирішили розповісти все цій людині?

— Тому що я не вірю поліції, пане інспектор, а ця людина, — вона кивнула на Степанова, — мій колега.

— Він росіянин, — зауважив Папіньйон.

Марі знову всміхнулась.

— Достоєвський, до речі, не був швейцарським громадянином.

Шор розсміявся.

— Добре, поїдемо в поліцію, я затримаю вас на п’ятнадцять хвилин, ми повинні дотримуватися формальності…