Вони посадили за «тютюновими плантаціями» маленький ясенок не в ту пору, коли садили дерева, і нікому про це не сказавши.

«Тютюновими плантаціями» Катя і хлопці гордо називали невеличку грядку з тютюном. Льоня посадив там ще ялинку. Він не сказав, чому саме ялинку. Катя спочатку почервоніла, але потім сказала, бо вона вміла сказати все прямо в очі.

– Тоді треба не тільки ялинку, а ще й твоє і Ванине дерева. Я б хотіла клен і дуб – коли вони всі виростуть, це буде дуже красиво.

Отак, під секретом від усіх, вони посадили ці чотири незаплановані деревця в кінці саду над яром, і на їхню велику радість деревця прийнялися.

Льоня вчився, як і Катя, відмінно з усіх предметів. Нічого дивного не було в тому, що коли для їхнього будинку дали одне місце в школі з англійською мовою навчання, Марина Петрівна і всі педагоги одразу подумали про Льоню. Школа теж дала прекрасну характеристику. А сам Льоня ніяк не міг вирішити – радіти йому чи ні. Він шукав очима погляду Каті – як вона ставиться до цього. Звичайно, він був гордий, що вибір упав на нього.

– Він буде дипломатом,- сказала Ліна Павлівна, – їздитиме на міжнародні асамблеї і там виступатиме проти англо-американських паліїв війни.

– Справді? – серйозно спитала Зіна. – Ой Льонечко, який ти розумний!..

Усі розсміялися, а Катя сказала:

– Ні, правда, це дуже-дуже цікаво. Я певна, що ти добре вчитимешся, знатимеш мови і підеш на дипломатичний.

Льоня зрадів, але водночас з легким докором глянув на неї. Невже Каті зовсім байдуже, чи лишиться він у будинку, чи буде в іншому місці? А Катя спокійно, як завжди, сказала при всіх:

– Мені, звичайно, сумно буде без тебе, я звикла з тобою скрізь разом працювати. Ти обов'язково приходь щонеділі. Не забувай нас там, у своїй школі.

Дуже сумував Ваня великий і тепер не відходив від Каті. Його вчила окремо Ліна Павлівна. Вона водила його і до лікаря логопеда, і в школу глухонімих, але ж він не був глухий! І лікар логопед нічим не допоміг – Ваня не розмовляв. Найкраще його розуміли Ліна Павлівна і Катя. Катя терпляче, як ніхто з дітей, розмовляла з ним. Вона розказувала йому все те, що вчили в школі, диктувала ті самі диктанти, і Ваня писав і розв'язував задачки не гірше за інших.

Так, Катя була Завжди зайнята, і їй не треба було нагадувати – зробити те або те. На неї можна було покластися, бо до всього вона ставилася свідомо і відповідально. Про це знали і діти, і вихователі.

Перед святами вона разом з усіма старшими піонерами була заклопотана найдужче.

А найбільш перед Новим роком. Перед ялинкою.

Засідання ради піонерської дружини було строго закритим. Присутні були Марина Петрівна, Ліна Павлівна, а порядкувала всім Машенька.

– Дамо слово для інформації Марині Петрівні,- сказала голова ради дружини Ася.

– Діти, – почала Марина Петрівна. – Цього року шефи виділили нам спеціальні кошти, щоб ми влаштували велике веселе свято. Ми задоволені вашими успіхами в школі і хочемо, щоб канікули ви провели якнайкраще. Ми подбаємо про те, щоб ви відвідували під час канікул театри, кіно, буде зустріч з письменниками, з двічі Героєм Радянського Союзу Сидором Артемовичем Ковпаком.

– Ой,- зойкнули дівчата.

– От здорово! – вигукнули захоплені хлопці.

– Але ми мусимо добре обміркувати,- продовжувала Марина Петрівна,- як ми влаштуємо ялинку, яка у нас буде вистава. От про це я й прошу сьогодні докладно поговорити.

– Хто бере слово? – спитала солідно Ася. Майже всі підняли руки.

– Ну, я буду всім по черзі давати,- вирішила Ася. – Ти, Валю.

– Щоб старші діти самі прикрасили ялинку, і нікого в залу не пускати, аж поки засвітимо.

Хоч це було висловлено не дуже складно, але всім подобалося.

– З школи учителів і дітей запросити в гості!

– Вивчити новорічні вірші!

– Приготувати малятам подарунки!

Усе записували, кожне дрібне зауваження. Але ось дійшла черга до Каті.

– Я пропоную,- сказала вона,- щоб усі діти, навіть малята і всі хлопці, які завжди уникають того, взяли участь у виставі. Щоб це вийшов справжній новорічний карнавал, щоб усі були в карнавальних вбраннях, і тоді всім буде весело.

– А як же малята виступатимуть разом із старшими? – спитала Валя.

– Під ногами тільки плутатимуться,- зауважив Ілько.

– Ні, ні, хай і малята! – підтримала Леночка. – Ти, Катю, напевне, вже щось надумала.

– Я справді дещо придумала, може й не так, але ви поправите. Я думала, відкриємо свято пісенькою сніжинок і їхнім танком. Оце й будуть ролі для малят. Ми самі пошиємо їм вбрання, тільки щоб Олена Іванівна покроїла.