— Це ти начальник, коли вже на то пішло. Давай по другій, — вони випили ще, тепер уже — не чокаючись і не закусюючи, Обухівський витер губи тильним боком долоні і повів далі: — Ти не аж так зашифрований, скажу я тобі. Кого в нас у охорону наймають? Колишніх ментів чи пацанів молодих після армії. На молодого ти явно не тягнеш, виходить — лягавий. А, з тобою просто все, — він потягнувся за сигаретами, закурив. — От аби мені хто пояснив, для чого мені тут ще двоє рятувальників і де таких беруть.

— В смислі?

— Ти ж слухати прийшов, та к слухай. Я тут начальником за царя Гороха. І якщо людина дурна, її підрозділ МЧС не врятує. Скажімо, поліз хтось п’яний серед ночі при місяці купатися. Причому не сам, а з дівкою своєю. Обидвоє голі — русалки, блядь. А течія когось із них раз — і потягла. Кричи, не кричи, завжди всі думають, що п’яні забавляються. Поки туди, поки сюди — вже все, гайки, потонула людина. Тепер ти мені скажи: оці, хто вночі купатися біжить, повинні розбудити рятувальників, аби ті на березі стояли і в разі чого рятували? — тепер він наливав сам, свою чарку перехилив, не припрошуючи, гризнув помідора, затягнувся цигаркою, — Це я до того, що цілком нормально справлявся з одним рятувальником. А тут приходить багатий дядя і відразу оформляє мені в штат ще двох. Результат — такий самий. Що один мій Саня на березі з ранку до вечора товчеться, що тепер всі троє по пляжу гуляють. Розумна людина сама не полізе річку перепливати, дитину від себе не відпустить ні на крок, а на придурків, я ж кажу, управи немає взагалі. Багатий дядя цього, думаєш, не розуміє?

— Думаю, розуміє, — Мельник випив і теж закурив, витягши з кишені шортів завбачливо захоплені свої цигарки.

— Бачиш, а зарплату їм платить. Причому вони в нього, здається, за окремою відомістю проходять. Чи як там у них розрахунки — не знаю. Коротше, в мого рятувальника одна зарплата і він її в заводській бухгалтерії отримує, так само як я і наша медичка. Ну, всі, хто тут у мене в штаті працює. А нових рятувальників ніяк не оформили, я дізнавався. Значить, хазяїн їм гроші зі своєї кишені дає. І, мабуть, більші, ніж ми тут дістаємо. А тепер скажи: для чого Заруба платить їм ці гроші, якщо розуміє — ці дві штатні одиниці сьогодні тут не потрібні. Причому — зовсім.

— Ну, як тобі сказати... Заруба мені казав, що бачить тут перспективу. Потроху все відбудується, перебудується, модернізується. Почнуть грошовиті клієнти їздити відпочивати. І їм звичайно більш спокійно та приємно, коли на пляжі за їхньою безпекою стежить не один рятувальник, а цілих троє. Вони теоретично повинні чергуватися якось. Поки один пісяти чи їсти пішов, двоє за водою стежать.

— Не сміши мене, — Обухівський знову налив і знову випив, не припрошуючи. — Рятувальників, значить, троє, а охоронець — один. Де логіка? За великим рахунком, охоронців так само мусить бути кілька. Я, правда, не знаю, кого тут від кого охороняти. На моїй пам’яті тут ніхто ні в кого нічого не крав, бо народ сюди з собою дорогих речей не бере. Гроші — так вони в кожного мало не в труси зашиті. Приймачі — теж не здобич, дешевенькі. Ну, на „Аврорі” бійки майже щодня, але я її не прикрию. Знаєш, чому? — хитро примружився він.

— Здогадуюся. Приватне підприємство. На тебе зареєстровано?

— Я схожий на ідіота? На сина. Всі це знають, але ніхто нічого не каже, бо ця „Аврора” формально розташована за територією бази відпочинку. Поряд з нею — але не на території. Пляж у нас так само загальнодоступний. Я чув, Заруба збирається цю лавочку прикрити...

— Тут тобі нічого не скажу. Знаю тільки, що в планах у нього обмежити доступ на пляж тим, хто не відпочиває на базі. Пісочку сюди завезти, впорядкувати сам пляж, обгородити його. Словом, усе цивілізовано. Сторонніх лише за гроші хоче пускати. Додатковий заробіток.

— Во-во, і в мене теж додатковий... „Аврора” ця... Синок, ясно, якусь копійчину батькові підкидає. І боюся я, мужик, що Заруба корабель цей потопить. Під себе підімне.

— Поки що ніхто нічого ні під кого не підминає. Ми тут про бійки говорили...

— Куди ж без них у такому кабаку? Але все це — за межами території, — знову наголосив Обухівський, націливши на співбесідника вказівного пальця. — І на ранок жодних скарг. Одні п’яні доколупалися до інших п’яних. Ну, звісно, коли хтось чужих дівок чіпає, теж заступники знаходяться. Все одно до начальника бази ніхто скаржитися не біжить, ментів так само ніхто не вимагає викликати. Порядні люди, яким спокою треба, беруть у Люди спиртне і сидять у себе в будиночках. На „Аврорі” шпана переважно...

— Значить, і там охорони спеціальної не треба? Ти до цього ведеш?

— Так точно. Я абсолютно з тобою згоден: троє рятувальників — це солідно. Хай не сьогодні, хай у майбутньому, але — солідно, хоча зараз цю солідність нема перед ким виставляти. Тоді чому вас, охоронців, так само зараз тут не дуже потрібних, не троє, четверо чи восьмеро, а один ти, колишній мент?

— У багатих свої причуди, — знизав плечима Мельник, хоча доводи Обухівського видалися йому не позбавленими певної логіки. Це була логіка людини, яка не перший рік працює на своєму місці і знає ситуацію зсередини краще, аніж будь-хто, навіть багатий інвестор Заруба. — Може, в нього якійсь розрахунок, про якій нам з тобою знати не положено. Ось ти на сина „Аврору” записав? Записав. А раптом ці двоє рятувальників — його родичі? Куми, скажімо, чи хрещеники. І Заруба, почавши вливати бабло в базу, відразу приткнув сюди родичів чи знайомих. Своїх або жінчиних. Він же теж людина. Он президент наш — і той спочатку кумам роботу дав, потім усім іншим. Чим Заруба гірший?

— Та воно то так, — Обухівський налив знову, критичним оком подивився на вміст пляшки, випив, доїв огірок. — Тільки щось не схоже. Нема йому чого робити, як для того, аби родичам роботу дати, купувати занюхану базу відпочинку на Десні.

Знову запала мовчанка. Чоловіки курили, перетравлюючи разом із коньяком інформацію, отриману одну від одного. Мельник не знав, про що зараз думає Обухівський. Він ще раз відзначив про себе, що начальник бази правий у своїх розрахунках на всі сто. Немає жодного розумного пояснення тому, що штат рятувальників збільшився на двох чоловік, тоді як охороняти територію бази від непроханих гостей, які і так сюди не лазять, найняли одного колишнього мента.