— Гарна машина.

У день випробування балісти до Котячої вежі прийшов я.

Начальником склавинського загону була дивна людина на ім'я Хризохір. Цим грецьким ім'ям називав себе мій родович-киянин, родове ім'я якого було — Неборак. В отроцтві його продали у рабство до Візантії. П'ять літ працював Хризохір-Неборак на полях провінції Анатолія, поки втік у гори. Там він пристав до єретиків-павликіан [116] , що відкидали Христову Церкву, патріарха й постанови Святих Вселенських Соборів. Головним вогнищем єресі стало місто Тетріка у провінції Арменіак. Між мурів Тетріки Неборак став єретиком і взяв собі ім'я Хризохір на честь ватажка павликіан.

У п'ятий рік правління боголюбивого імператора Василія [117] візантійські війська штурмом оволоділи Тетрікою. Невдовзі володар міста і більшість єретиків загинули, а Хризохір-Неборак утік до Вірменії, а тоді — у Семендер. Там він став найманцем у гвардії хазарського царя. За одинадцять років служіння Раш-Хазарі Хризохір пізнав довгі числа чотирнадцяти походів, утратив око, три пальці і більшу частину зубів, здобув бурштиновий ланцюг кашина — молодшого воєводи, шмат землі на березі Срібного моря [118] і непоспішливу мудрість вдячного Богові ветерана. Хоча старійшини склавинської громади воліли бачити на чолі свого загону іншого, Ашк-Келеф призначив начальником Котячої вежі кривого єретика; потім виявилося, що Великий Шалішин не помилився.

Коли в день випробування «Рабатбая» я прийшов до вежі і попросив прийняти мене до склавинського загону, наглядачі вказали на Хризохіра: «Він вирішує все».

Банькате свинцево-сіре око кашина довго свердлило неоковирні знаки мого обличчя. Двома пальцями каліченої руки він узяв мене за комір дорогого вісонового хітона і сказав:

— Обрізаний, іди-но до іудеїв.

— Я сповідник Справедливої Шехіни, лікар із дому Мелхиседекового і твій родович, Небораче, — відповів я рідною мовою і витримав погляд свинцевого ока.

Старий єретик задер до ліктя рукав мого хітона і оглянув золотого браслета Менгі-ханум, що його, не знімаючи, носив я з часів печери Арпавута.

— Бідний Ерге, — промовив Хризохір-Неборак. Він помовчав, ніби згадуючи щось далеке й давнє, тоді додав:

— Шехіна — то добрий знак, а син шалішина Левія — мудра людина. Сьогодні можеш вечеряти з нами.

Так вступив я до склавинського загону.

Майже всі вої в ньому були з північних племен — сіверяни, буртаси, кривичі [119] . Моїх родовичів-киян було п'ятеро, не рахуючи Неборака. Біля їхнього вогнища я їв того вечора плов та коржі, привезені наглядачами Великого Шалішина.

Родовичі розпитували мене про Київ, дивувалися долі Силеника, кляли варягів і Хельґа. Вони просили мене зробити охоронні амулети від ворожих стріл, такі, як робив свого часу жрець Силеник.

Я повирізував з дерева кругляки, випалив на них знаки Охорони, і проспівав над амулетами давнє закляття Овоя:

Двом із моїх родовичів амулети не допомогли…

Наступного дня, коли закривали браму і розбирали поміст, для мене знайшлася робота. Майстри лаштували на четвертому поверсі вежі мідний сифон, за допомогою якого нападників обливають киплячою олією. Коли його почали випробовувати, труба тріснула і гаряча рідина обпекла трьох майстрів. Під моєю маззю біль опіків у них притамувався; опівдні Неборак піднявся на четвертий поверх і незле поцінував мою лікарську вправність. Увечері Василиск довів сифон до бойової готовності. Котяча вежа тепер була спроможна гідно зустріти ворога.

Дияволосповідників ми побачили в двадцятий день місяця Сріблястих Вовків. Зранку в хмарах пилюки до мурів Ітхелю посунула галаслива й смердюча орда.

На низьких волохатих конях, у вовняних і повстяних куртках, пофарбованих у червоне й синє, їхали гузи. Вони співали бойові пісні і били держаками чорних сокир по бляхах на круглих щитах, приторочених до сідел. Угри [120] на сірих алпських конях хизувалися довгими кольчугами та широкими дворучними мечами. Булгари йшли пішки, несучи важкі обладунки з нашитими на грубу волячу шкіру бронзовими та залізними пластинами. На чолі загонів, поряд із ватажками, їхали на віслюках сатанинські волхви у чорних плащах із каптурами. На плащах були нашиті блискучі мідні свастики. Над військом дияволосповідників майоріли червоні запорошені прапори.

Вороже військо стало навпроти мурів Саргишу трьома великими таборами. Північний табір розташувався супроти трьох веж — Карабек, Червоної та Котячої.

Вночі Хризохір-Неборак нарахував у північному таборі вісім тисяч вогнищ. Якщо в середньому біля кожного грілося по п'ять ворогів, то весь північний табір був найбільшим із трьох — чотири з кожних десяти дияволосповідників таборилося навпроти Котячої вежі. Потім стало відомо, що в цьому таборі перебувають Абайка-ябгу і потвора. Південним табором керував угорський каган Д'юла, а найменшим, центральним, — брат Абайки, Урса-ябгу.