— Можливо, — невиразно відповів Комацу.

— Здається, ви все ще багато чого добре не розумієте. — Дивлячись на Комацу, Голомозий ледве помітно примружив очі. — Бо інакше не говорили б так, ніби йдеться про когось іншого. Спробую пояснити вам ситуацію. Ви справдіопинилися посеред мінного поля.

Комацу мовчки кивнув.

Голомозий ще раз заплющив очі й через секунд десять знову розплющив їх.

— У такому становищі ви, напевне, почуваєтеся зле, але також виникли складні проблеми і в них.

Набравшись сміливості, Комацу спитав:

— Можна у вас запитати про одну річ?

— Якщо зможу відповісти.

— Виданням «Повітряної личинки» ми завдали невеликого клопоту цій релігійній організації. Ви це хочете сказати?

— Невеликого? Навпаки, — відповів Голомозий. Його обличчя трохи скривилося. — Віщий голос перестав до нихдолинати. Ви розумієте, що це означає?

— Ні, не розумію, — сухо відповів Комацу.

— Гаразд. Я також не можу конкретно всього пояснити, зрештою, й вам краще цього не знати. Віщий голос перестав до них долинати.Більше нічого я зараз не можу сказати. — Голомозий зробив коротку паузу. — І ця біда виникла внаслідок оприлюднення в друкованому вигляді оповідання «Повітряна личинка».

— Еріко Фукада й Ебісуно-сенсей сподівалися, що вихід у світ «Повітряної личинки» призведе до такої «біди»? — запитав Комацу.

Голомозий хитнув головою.

— Ні, Ебісуно-сенсей, напевне, цього не знав. А що надумала Еріко Фукада, невідомо. Можна припустити, що цей вчинок не був навмисним. А якщо й був, то сам намір їй не належав.

— Люди вважають «Повітряну личинку» звичайним фантастичним оповіданням, — сказав Комацу. — Невинною фантазією, яку написала учениця середньої школи вищого ступеня. І справді немало критиків висловили думку, що це просто сюрреалістичне оповідання. Ніхто й гадки не має, що в ньому, можливо, розкрито якусь важливу таємницю або конкретну інформацію.

— Мабуть, ви маєте рацію, — погодився Голомозий. — Майже ніхто з читачів такого не помітив. Однак проблема не в цьому. А в тому, що таємницю не можна розголошувати в жодній формі.

Кінський хвіст, незмінно стоячи перед дверима, втупився очима в стіну так, наче розглядав за нею щось, чого ніхто інший не міг бачити.

— Вонихочуть одного — повернення голосу, — ретельно добираючи слова, сказав Голомозий. — Підземне джерело ще не висохло. Просто воно заглибилося у невидиме місце. Відродити його надзвичайно важко, але можливо.

Голомозий пильно вдивлявся в очі Комацу. Здавалось, міряв глибину, на якій щось там ховалося. Як людина, що прикидає, які меблі помістяться в порожній кімнаті.

— Як я вже казав, ви забрели посеред мінного поля. І не можете ні просуватися вперед, ні відступати назад. А от вониможуть показати вам дорогу, щоб ви безпечно звідси вибралися. У такому разі ви врятуєте своє життя, а вониспокійно позбудуться набридливого непрошеного гостя.

Голомозий поклав ногу на ногу.

— Дуже хочеться, щоб ви відступили назад. Їмбайдуже, що з вами станеться, але якби зараз тут зчинився великий шум, то вонимали б клопіт. А тому, Комацу-сан, ми вам покажемо дорогу для відступу. Відведемо у безпечне тилове місце. А як плату за це хочемо, щоб ви припинили видавати «Повітряну личинку». Не випускали додаткового накладу у вигляді книжок. І, ясна річ, знову не рекламували. А також віднині повністю перервали стосунки з Еріко Фукадою. Ну то що, зможете це зробити своїми силами?

— Це непросто, але гадаю, що, мабуть, зможемо, — відповів Комацу.

— Комацу-сан, ми з такими труднощами привезли вас сюди не для того, щоб вести розмову на рівні «мабуть». — Очі Голомозого стали ще червонішими, а погляд гострішим. — Ми не вимагаємо, щоб ви забрали назад книжки, що надійшли у продаж. Бо тоді ЗМІ зчинили б велику бучу. Та й ми розуміємо, що це зробити вам несила. Якщо можна, ми хотіли б нишком цю справу залагодити. Що вже сталося — назад не вернути. Завданої шкоди не скасувати. Вонибажають, щоб через певний час люди перестали звертати увагу на цей твір.