На ньому був світлий костюм, м'яка з відкритим коміром сорочка, гостроносі замшеві мокасини.

Впевнений у тому, що всі земні блага йому доступні, Картер з нахабно щасливим блиском в очах крокував бульварами. Хто знає, чи доведеться побувати тут ще раз ось таким — молодим, багатим, щасливим.

Терся серед туристів під таємничо похмурим склепінням Собору Паризької богоматері, милувався його кольоровими вітражами, вливався разом з потоком іноземців у строкаті, наче ярмаркові балагани, крамнички Сіте, купляв дешеві сувеніри, щоб потім кинути їх у Сену або лишити десь на лавці.

Як знавець рився в книжкових розкладках букіністів, які розмістилися в тіні каштанів, біля гранітного парапету набережної.

Ні, Картера вабило не старе вино рідкісної книги, виданої двісті років тому. Цікавила не гравюра, віддрукована лише в одному примірнику. Гортаючи старі пожовклі сторінки, він вдихав глибоку затхлість старовини і відчував себе справжнім парижанином.

Вісім днів і ночей перебував Картер у личині звичайної людини. Жив безтурботно, без душевної напруженості, яка старить і сушить більше за будь-яку хворобу, не дозволяє втішатися життям, навіть тоді, коли у тебе кишені повні доларів. Не озирався на вулиці, боячись переслідувача. Не носив із собою ампули з отрутою. Не клав, лягаючи спати, під подушку револьвера. Не хапався за кишеню, в якій лежав ключ од вогнетривкого сейфа. Словом, все було гаразд. І раптом біля букініста на нього знову навалилося те, що так стривожило на аеродромі Каструп.

Риючись у книгах, Картер відчув на собі чийсь уважний погляд. Хто? Знову сивий джентльмен?

Тепер уже не вкрадливо, як у Копенгагені, а різко повернув голову, сподіваючись перехопити чужий погляд. Не встиг! Чоловік, який стояв недалеко, уважно розглядав величезний фоліант у шкіряній палітурці з золотим тисненням — альбом Доре з ілюстраціями до біблії.

Картер кашлянув, запитав по-французьки:

— Пробачте, мсьє. Це справжній Доре?

Чоловік був настільки заглиблений у свою справу, що не почув запитання. Він, мабуть, і не бачив, хто стоїть позаду — людина чи стовп.

«Паніка, дорогий мій!» — Картер вклонився старому букіністові і тихо побрів вздовж Сени. Відійшовши кроків на п'ятдесят, швидко оглянувся. Любитель старих книг зосереджено, стоячи спиною до Картера, вивчав Доре.

«Так, чиста паніка», — зрадів Картер.

Який поважаючий себе іноземець, приїхавши до Парижа, не забреде на Аль? Потягнуло туди й Картера.

Швендяв вузенькими вуличками торгових рядів і дивувався. Справжнє чрево Парижа! Биті, в целофановій броні гуси, качки, кролики. Ящики з помідорами. Дари моря: свіжа риба, лангусти, креветки. Бомби кокосових горіхів. Гірлянди бананів. Піраміди груш, яблук. Корзини з виноградом. Добірні персики, прикриті вологим листям. Яйця в рифлених картонних коробках. Фрукти і плоди Алжіру, Тунісу, Марселя, Ніцци. Баранячі, бичачі туші на гаках. Молоко, вершки. Просто на тротуарах, біля відчинених дверей магазинів, височать купи салату, цвітної капусти, артишоків, редиски, спаржі, зеленої цибулі.

Той, хто побуває на Центральному ринку, неодмінно зазирне і в старе кафе, штаб-квартиру торговців, вантажників, ломовиків, шоферів, базарних злодіїв, проституток. Усі тут почувають себе рівноправними. Найпочесніші гості Франції, королі і президенти, шахи і прем'єри, сидять за одним столом з м'ясниками і зеленярами. Переступивши поріг цього кафе, вельможі стають звичайними відвідувачами. Ніхто їм не поступиться місцем. Ніяких привілеїв. Пийте свій аперитив, каву, кажіть що завгодно і як завгодно, намагаючись привернути до себе увагу,^ все даремно, вас не виділятимуть з юрби відвідувачів.

Побував у цьому кафе і Картер: пив французьку горілку і каву.

Був на Севастопольському бульварі і на Монмартрському горбі. Забрів на Монпарнас. Двічі пройшовся по Єлисейських полях — знизу вверх, від площі Згоди до Тріумфальної арки, площі Зірки, і назад — зверху вниз;

Милувався, заздрив, зітхав! Ех, коли б перенести ці поля за океан, у Штати! Жодна столиця не має такої магістралі, як Єлисейські поля, — широченна, з бетонною смугою для автомобілів. А бульвари, палаци, відомі всьому світові вітрини прославлених магазинів з елегантними парижанками — кожна красуня.

Єлисейські поля!.. Картер був тут увесь, без останку — серцем, розумом, минулим, сучасним, майбутнім. Без Калькутти, Москви, Афін, Пекіна, Праги, Бонна і Стокгольма світ не померкне, думав Картер, але без Єлисейських полів, без Бродвея…

Прогулюючись без цілі по Парижу, Картер вийшов до палацу Бурбонів. Перейшов через міст Олександра на лівий берег Сени і, страшенно втомлений, сів на лавочці на тінистій Курс ля Рейн.

Відпочивав доти, поки годинник не нагадав, що вже час обідати.

Перетнув у людському потоці площу Згоди з її єгипетським обеліском та монументами, що символізують найбільші міста Франції. Проминув Морське міністерство. Помилувався здалеку, поверх дерев саду Тюільрі, аркою Каруселя, луврським палацом і повільно рушив до себе в готель.

Бульвар Мадлен, бульвар Капуцинів, Італійський, Монмартр. Хоча надворі було ще видно, нічні дівиці вже маячіли в тіні арок, за чавунними гратами воріт, у під'їздах, за газетними кіосками. Кожна ловила погляд Картера, підлесливо посміхалася, півголосом питала: «Жуір, мсьє?» Він проходив мимо.