— Бу-каньєра-ми? Ні, я ніколи не чув такого слова. Гаррі Непосида сказав мені, начебто Гаттера підозрюють у тому, що він колись водився з морськими розбійниками. Але, боронь боже, Джудіт, невже вам полегшає, коли ви знатимете такі речі про людину, котра була чоловіком вашій матері, бодай навіть і не вашим батьком?

— Мені полегшає від усього, що дасть змогу дізнатися, хто я така, й допоможе пояснити сни мого дитинства. Чоловік моєї матері? Так, певне, він був, їй чоловіком, хоч я не можу зрозуміти, чому така жінка, як вона, обрала собі такого чоловіка. Ви ніколи не бачили матері, Звіробою, і не знаєте, які вони були несхожі в усьому.

— Таке трапляється в житті, авжеж, трапляється, хоч я не можу збагнути — чому. Я знав найлютіших воїнів, котрі мали найлагідніших, найніжніших дружин. І навпаки, справжні відьми діставалися індіянам, мовби народженим для того, щоб бути місіонерами.

— Це не те, Звіробою, зовсім не те. О, коли б пощастило довести, що… Ні, я не можу бажати, аби вона не була йому дружиною. Такого жодна дочка не побажає своїй матері… Але краще візьміть отой коробчатий згорток, подивимось, що в ньому.

Звіробій послухався й, розгорнувши парусинову шматину, витяг невеличку скриньку чудової роботи. Скринька була замкнена. Не знайшовши ключа, вони вирішили зламати замок. Звіробій вельми спритно зробив це з допомогою якоїсь залізяки, й вони побачили, що скринька майже вщерть напхана паперами. Здебільша це були листи, а крім них — уривки якихось рукописів, нотатки, рахунки та інші подібні документи.

Шуліка не налітає на курча так стрімко, як Джудіт кинулася вперед, аби заволодіти цими покладами досі приховуваних од неї таємниць. Її освіта, як читач уже, мабуть, помітив, була багато вища, ніж її становище в суспільстві. Джудіт швидко й пожадливо перебігала очима сторінку за сторінкою, що виказувало не тільки її добру шкільну науку, а й нетерпіння.

Спочатку здавалося, що дівчина дуже задоволена, й, можемо від себе додати, на те була причина, бо листи, написані жіночою рукою, пройняті наївною вірою та любов'ю, викликали в ній почуття гордості за тих, кого вона мала цілковиті підстави вважати своєю ріднею. Та ми не будемо докладно наводити цих послань і дамо тільки загальне уявлення про їхній зміст, а це найлегше зробити, описавши, як вони подіяли на почуття дівчини, що переглядала їх з таким запалом.

Як ми вже казали, Джудіт вельми розрадили перші листи, що потрапили їй на очі. То були послання люблячої і розумної матері до відсутньої дочки. Листів самої дочки, звісно, не виявилось, але про їхній зміст неважко було здогадатися з материних відповідей. В останніх не обійшлося без нагрущань та осторог, і Джудіт відчула, як кров приливає їй до скронь і мороз обсипає все тіло, коли вона читала одного листа, де мати вказувала дочці на непристойність надто близьких стосунків (очевидно, про них сповіщалося в котромусь із доччиних листів) з офіцером, «що приїхав з Європи й навряд чи збирається взяти чесний законний шлюб в Америці»; про це знайомство мати говорила несхвально й холодно. Дивно було, що всі підписи ретельно повирізувано з листів, а там, де якесь ім'я зустрічалося в тексті, його закреслено так, що годі й намагатися прочитати. Всі листи лежали в конвертах, як велося за тих часів, але на жодному конверті не було адреси. Проте самі листи зберігалися з побожною дбайливістю, і Джудіт здалося — на деяких видно сліди сліз. Тепер вона пригадала, що бачила не раз цю скриньку в материних руках незадовго до її смерті. Очевидно, подумала Джудіт, скриньку поклали у велику скриню разом з іншими непотрібними та прихованими речами після того, як листи вже не могли більше ані завдавати горя, ані розраджувати небіжчицю-неньку.

По тому дівчина взялася переглядати другу паку; листи в ній рясніли запевненнями в коханні, навіяними, безперечно, щирою пристрастю, але водночас позначеними тим підступництвом, до якого часто вдаються чоловіки в стосунках з жінками. Джудіт щедро скропила слізьми першу паку, та тепер почуття гніву і гордість примусили її стриматись. Однак рука дівчині затремтіла й холодний дрож пробіг знову по тілу, коли вона виявила в цих листах разючу схожість з любовними цидулами, що їх одержувала вона сама. На якусь мить вона навіть облишила листи й уткнулася головою в коліна, здригаючись від судорожного ридання.

Увесь цей час Звіробій сидів мовчки, хоч уважно стежив за тим, що перед ним відбувалося. Прочитавши листа, Джудіт передавала його молодому мисливцеві, а сама впивалася очима в наступного. Та це нічогісінько не могло пояснити її товаришеві, бо він зовсім не вмів читати. І все-таки він угадав, які пристрасті бурхали в грудях чарівного створіння, що сиділо поруч нього, й окремі фрази, якими подеколи прохоплювалась Джудіт, підвели його до істини багато ближче, ніж це могло бути приємно дівчині.

Джудіт почала з найдавніших листів, і це допомогло їй збагнути все, про що в них писалося; листи дбайливо було складено за часом одержання, й кожен, хто взяв би на себе клопіт переглянути їх, прочитав би сумну повість про вдоволену пристрасть, а далі холодність і, нарешті, огиду.

Як тільки Джудіт віднайшла ключ до прихованого смислу листів, її нетерпіння перейшло всякі межі, і вона гарячково почала перебігати очима сторінку за сторінкою, карбуючи в пам'яті найголовніше й випускаючи все несуттєве. І, перед нею розкрилася невесела правда про материне гріхопадіння та кару, яка її згодом спостигла. Дівчина побачила, що день її власного народження вказано точно, й навіть дізналася, що гарне ім'я, яке вона носила, дав їй батько, чий образ мрів у її спогадах так тьмяно, наче він прийшов з далекого сну. Це ім'я не закреслили в листах: мабуть, не було в тому ніякої потреби. Про народження Гетті теж була згадка, й цього разу ім'я дала вже мати. Але ще до тої події з'явилися перші ознаки відчуженості, що віщували незабарний розрив. Очевидно, саме тоді мати вирішила залишати в себе копії своїх власних листів. Таких копій було небагато, та всі вони красномовно свідчили про почуття зневаженого кохання й сердечного каяття.

Джудіт довго схлипувала над ними, аж поки змушена була облишити їх: сльози затуманили їй очі й вона вже нічого не бачила. Та невдовзі дівчина знову взялася читати й, нарешті, спромоглася дійти до останнього листа, що ним, як видно, обмінялися її батьки.

На все це пішло не менше години, бо довелося переглянути близько сотні листів, а десятка зо два уважно прочитати від першого до останнього рядка. Тепер кмітлива Джудіт знала вже геть усю правду про своє народження та народження Гетті. Вона хворобливо здригнула. В цю мить їй здавалося, що тепер вона відрізана від усього світу і що їй залишається єдине — добути до кінця життя на озері, де вона бачила стільки радісних і скорботних днів.