Шрифт:
– Ні.
– Тоді чого?
– Завагітніти, – ледь чутно відповіла Вероніка.
– Не бійся, я тебе не ображу.
– Обіцяєш?
– Обіцяю, – сказав він, опинившись між ніг дівчини.
Вероніка всім тілом потягнулася йому назустріч, і останні думки, які були в голові, розчинилися в пристрасті, гарячою хвилею розтеклися по тілу, яке вже було у владі коханого…
Вони лежали на покривалі, яке простелили на траві, і дивилися на зірки, розсипані по чорному небу.
– На що схожі зірки? – запитала задумливо Вероніка.
– Зірки? На маленькі вогники.
– А мені здається, що то світяться квіти на зораному полі.
– Ромашки?
– Ні! То зоряні квіти.
– Фантазерка!
– Я скоро поїду до міста вчитися. – Вероніка підвелася, подивилася йому в очі. Вона хотіла бачити вираз його обличчя.
– Ну то й що? – спокійно сказав він. – Ти ж будеш приїжджати?
– Звичайно. А ти будеш мене чекати?
– Звісно, моя дурненька.
Вероніка уявила, як вона поспішатиме в село, як Захар зустрічатиме її на автівці. Можливо, тоді їм не доведеться критися. Мама буде змушена змиритися, що вони разом зараз і будуть потім. Швидше за все, Захар купить собі будинок у селі, і тоді вона буде приїжджати до нього, готувати, прати й любити.
– А де ти будеш жити, коли запрацює швальня?
– У садку багато місця. Є окремий вхід, зробимо там ремонт і будемо з хлопцями жити. Хіба нам багато треба?
– Щось на кшталт чоловічого гуртожитку? – У голосі Вероніки прозвучала легка іронія, але він не помітив.
– Напевне. А що?
Вероніка промовчала. Теж мені, розмріялася! Ледве знайомі, а в голову такі думки полізли!
– Поїхали додому, уже пізно.
– То й що?
– Мама сваритиметься, якщо помітить, коли я повернулася додому.
– Тоді поїхали.
Вероніка ще раз кинула погляд на небо. Чомусь зірки цієї ночі здавалися яскравішими, ніж зазвичай, а повітря – легшим. Вероніці хотілося увібрати назавжди кожну мить цієї незабутньої ночі, як вбирає в себе краплі дощу земля після спекотних днів. Дівчина намагалася запам’ятати кожну дрібницю: і тихе дзюрчання води, схоже на шепіт, і раптовий крик наляканої птиці, і мерехтіння зірок, схожих на яскраві світні квіти…
Вони поверталися назад, і Вероніка з неприхованою цікавістю дитини спостерігала, як погойдується на дорозі світло фар автівки, а динаміки розривалися від співу Газманова…
Розділ 5
Вероніка зачинила хлів, де їхня п’ятирічна корова Зірка вже вляглася на свіжій соломі й ліниво, так, від нічого робити, заходилася жувати сіно. На неї вся надія. Мати вже кілька років збирала гроші, виручені від продажу молока, Вероніці на навчання. Хоч як старалися, а відкласти вдалося на оплату лише двох років.
Їм, двом жінкам, було нелегко утримувати корову. У селі, якщо не було в родині чоловіка, ніхто не заводив худобу, якій треба було ціле літо косити-сушити-перевозити сіно на зиму. Тільки мати Вероніки виходила на покіс із чоловіками й орудувала косою не гірше за них. Потім Вероніці треба було ворушити сіно, підсушуючи, і вже разом із мамою вони збирали його та перевозили у двір. Добре, що цього року були і дощові дні, і сонячні. Вдалося заготовити чимало сіна. Вероніка з мамою сподівалися, що в Зірки буде цього разу теличка. Звичайно, їй теж знадобиться сіно, зате майбутню корівку швидше куплять і за неї можна більше виручити, ніж за бичка. Шкода, що мамі нікому буде допомагати. Як вона буде одна з усім господарством справлятися?
Вероніка зітхнула й прислухалася. З легкого похропування в сусідній кімнаті вона зрозуміла, що мати вже спить. Дівчина глянула на годинник. До побачення із Захаром залишалося півгодини. Цілих тридцять хвилин! І чому час такий непостійний?! Коли чогось чекаєш, він тягнеться довго-довго, як, наприклад, зараз. Коли вона із Захаром, час спливає шалено швидко. Та й два місяці літа минули непомітно. Уже перше серпня, і їй скоро треба буде їхати на навчання. Як же вона буде чекати зустрічей із Захаром!
Вероніка ще раз кинула погляд на годинник. Нарешті! Час. Дівчина навшпиньки вийшла з дому. Вона відчинила хвіртку й мало не налетіла на Данила.
– Налякав! – кинула вона хлопцю.
– Привіт, Вероніко! – сказав він, ставши їй на дорозі.
– Привіт, – неохоче відповіла дівчина.
– Ти ціле літо не ходиш до клубу, і на танцях тебе не видно.
– У мене повно справ.
– І чим же ти займаєшся?
– Сиджу за підручниками, заготовлюю сіно, стирчу в городі, чищу в поросяти в хліві, солю огірки. Відповідь вичерпна?