Усі сиділи навколо багаття, уважно слухаючи Аліну. Було чутно її спокійний та розмірений, трішки сумний голос і тріскіт ватри. Такого сердитого звернення до Кажана ніхто з присутніх не зрозумів. Та всі змовчали, бо то, певне, розмова між тими двома, щось таки відбувається між ними. Морва підморгнула по-зрадницьки Аліні. Аліна обвела поглядом гурт слухачів, посміхнулась сама собі і повела далі:

— Ґазда переніс весь куплений крам до свого воза, розплатився з дідком щедро, аж раптом побачив у руках старого щось червоненьке і лискуче, мов наливне яблучко. Старий ніби навмисно вертів ним. Ґазда поцікавився, що то?

Дідуган поставив собі на долоню дерев'яну фігурку чортика. Чортик був червоненький, гарнюнький, з маленькими чорними ріжками, з довгим хвостиком. Дід натиснув знизу під фігуркою на ґудзик, і чортик ожив. Закрутив головою, показуючи маленького червоненького язичка панові, і завертів хвостом. Через деякий час зупинився. Дідок це повторив пару разів. Ґазді цяцька дуже сподобалася. Дивно, але дідок цяцьку просто подарував. Як дарунок оптовому покупцеві. Тобто не взяв за неї грошей. Вже вдома Ґазда скрушно чухав потилицю, думаючи, нащо стільки непотребу накупив. А що, здогадалися, що то за дід був? Вірно — дідько!

Цяцьки, куплені на базарі, виявилися справжнім мотлохом. Палиці дощів не приманювали, Кажане, — й Аліна знову рвучко і люто зиркнула в бік хлопця, — мушлі-дудульки Марічейку ніжнішою не робили. Навпаки, після його концертів вона нарікала на жахливий головний біль. Кухлі також були несправжніми, бо ті паничі, які пили з них, продовжували задивлятися на його жону. А от чортик виявився навіть дуже потішним.

Одного разу до Ґазди зайшов сусід Павло, а Ґазда жартома взяв і показав йому чортика. Йой, що тоді почалося! Павло впав на коліна, почав хреститися і молитися. А Ґазда жартома і бовкнув: «Чорт на тебе не перестане гніватися, поки ти в мене на городі не відробиш». Селом пішла недобра слава, що Ґазда знається з нечистим. Його після цього ще більше боятися стали і вже батрачили на панка задурно, побоюючись гніву бісівського. Ґазда не міг натішитися своїм новим приятелем. Він навіть спав із ним, говорив до нього, бо, дякуючи йому, робився ще заможнішим. Ґазда настільки полюбив свого нового друга, що враз стало байдуже, коли його жона втекла з їхньої спальні через чортячу мармизу та повиносила з оселі всі образи. Дарма! Він-бо з кожним днем ставав все багатшим і багатшим.

Та ось одного разу до двору Ґазди навідався його запеклий ворог, колишній наречений Марічейки Іванко. Він прийшов за платнею, пас ґаздівську отару на полонині. Жадібність Ґазди не мала меж. Не хотілося панку віддавати гроші легеню. І він показав Івану фокус із чортиком. Дивно, Іванко не налякався і продовжував вимагати плату за роботу. Нічого не вдієш, подибав засмучений Ґазда до хати за грішми. І тільки-но ступив до оселі, впав навколішки перед фігуркою нечистого, мов у церкві перед образами, і почав благати допомоги, щоб обшахрувати легеня. За це ладен зробити все, що той попросить. Чортик, отой дерев'яний, просив небагато — мізер: душу й можливість жити в тілі Ґазди скільки заманеться в обмін на безсмертя, силу та вдачу. Ґазда погодився. Що йому зможе вдіяти якась там дерев'яна цяцька?

Пан стояв на подвір'ї і люто стискав за горло переляканого Іванка — це плата чортові за силу, передану земному чоловіку. Коли з хати вибігла перелякана Марічейка, Іванко лежав мертвий. А Ґазда-чорт зареготав — віднині він нікого не боявся, вважаючи себе могутнішим від усіх, бо тому ж хлопцеві не поміг його Бог, у якого він благав перед смертю допомоги. Ґазда глипнув на свою жону і раптом побачив, що краса її від часу змарніла, очі вицвіли, коси потьмяніли. То чорт зняв із його очей полуду, тобто кохання. Зрозумів Ґазда, що всесильному владиці потрібна жона під стать йому — красна, молода, щонайліпша. Завтра він приведе на се подвір'я молоду жону — найвродливішу в околиці, шістнадцятирічну Оксану, сестру того самого Иванка. Не захоче йти по-доброму — приволоче силою. Хто зможе противитися нечистому? Припала Марічейка до тіла коханого і гірко заридала. Лилися ті сльози чистою водою, і не могло ніщо спинити цього потоку, бо біль її був таким великим, як сі карпатські гори, а любов до загубленого була такою сильною, як любов Землі до Сонця. Плакала-ридала Марічейка за своїм коханим, якому нікди не належала тілом, але завше душею. І змилувався Господь над закоханими.

Вранці люди, які прокинулися до праці, тільки зойкнули. На місці ґаздівського обійстя, багатого й розкішного, розкинулося широчезне озеро. Врода його зачаровувала. Плесо озера було синє-синє, мов очі Марічейки, водиця в озері чиста-чиста, мов дитяча сльоза, навіть трішки солонувата.

Якусь мить всі сиділи мовчки, продовжуючи дивитися на Аліну, немов би вона ще щось мала б додати до сказаного. Дівчина мовчала.

— Я, я знаю, що то за озеро! — промовив Сергій, — то Марічейка, так, Марічейка?

— Вірно, Сергію! Марічейка, яка стала озером. Поховавши під своїми водяними обіймами й осоружного Ґазду з його багатствами, і того, кому пан свою душу продав, — і Аліна чомусь люто дивилася на Кажана, ніби то він був тим Ґаздою, а хлопець опустив очі додолу.

— А знаєте, те карпатське озеро і насправді таке красиве, як і твоя казка, Аліно, — замріяно говорить Данило. — То кохання може все, дівчата, чи лише в казках?

— Якщо воно справжнє — так. Та це лишень казка, хлопці, вигадана й розказана на ніч казка. Химера! Добраніч усім, — Аліна встає та йде спати. Продовжувати далі теревені на тему кохання не хочеться.

Бо то все казка, просто казка, розказана кимось на ніч.

Вранці Аліна прокинулась із відчуттям, наче хтось шарпає намет і хоче його перевернути. А ще вона тремтіла від холоду. Напевно, надворі похолодніло. Данило з Морвою міцно спали в обіймах одне одного — цим точно не холодно. Доведеться вилізти з намету й спробувати зігрітися бігом.