– Я не хочу і не буду з тобою сперечатися. Ми не раз говорили на цю тему і не дійшли згоди.

– Як би ми влаштувалися на роботу, якби не заплатили лікарям? Поклали б зуби на полицю і сиділи вдома? – продовжував Валерій. – Дали грошей – стали здорові.

– Якби було по справедливості, то твої окуляри для читання не завадили б роботі, а шишечка геморою ніяк би не завадила виконувати обов’язки оператора, – стомлено сказала Настя. – Давай облишимо неприємну розмову, – попросила вона і додала: – Прошу тебе, не розповідай про наші пригоди синові, йому буде неприємно таке чути.

– Гаразд, – буркнув Валерій. – Головне, що ми влаштувалися на роботу.

– Хоча й витратили на поїздки та медогляд дві тисячі гривень, – додала Настя з сумом.

Біля гаража, де довго чекала свого господаря старенька батьківська «копійка», вовтузилися біля «форда» Геник і Льоня. Спочатку вони вирішили довести до ладу «копійку», бо, як сказав Льоня, «нема у сиротинки господаря, нема». Уже потім кілька днів поспіль возилися коло «форда». Льонька скомандував поміняти фільтри, мастило, привести до ладу днище авто.

– Ось тепер не машина, а лялечка! – Льоня задоволено потер брудні руки. – Німці знають, як робити машини. Тепер можеш братися до роботи, буду за тебе спокійний.

– Так-так! – почули хлопці голос Івана, що підійшов до гаража разом із Яшкою. – Цілий автопарк!

– Тепер ти крутіший, ніж Денис, – сказав Яшка, потиснувши друзям руки.

– З якого дива? – сказав Льоня невдоволено.

– У Дениса один мікрик, а у тебе і легкова автівка, і мікроавтобус! – прозвучало з легкою іронією.

– Куди мені до Дениса, – знітився Гена, – у нього великий бус, а у мене – коротун, та й то не мій, а так поки… – Він торкнувся кузова машини, поплескав її, як товариша по плечу.

– А ти ніби заздриш… – Льоня звернувся до Яшки. – Чи то мені здалося?

– Хіба не можна позаздрити? – Яшка дістав цигарку, прикурив від запальнички, затягнувся димом. – Заздрість, Льончику, буває різна, – почав він, але не встиг розповісти про види заздрощів, бо під’їхав на своєму «китайці» Никон.

– О! Ще один крутий, – сказав Яшка. – Щастить же людям з батьками! І квартиру на тобі, і фірму з виготовлення меблів бери, ще й іномарочку на додачу!

– Привіт! – вийшов з автівки усміхнений Нік, потис усім руки. Мішкувата куртка, сережка у вусі, матня до колін – усе, як завжди. – Ну, як ви тут? Запрягли вже «коника»?

– Усе як слід! – похвалився Льоня, намагаючись витерти ганчіркою руки.

– Тоді вітаю, Генику!

– Прибий його, – Геннадій вказав пальцем на Льоню, – бо він мене принижує.

– Зараз зробимо, – у тон йому жартома відказав Никон. – Зізнавайся, як ти принижував нашого революціонера?

Никон підійшов до Льоні, наставив на нього вказівний палець, імітуючи пістолет.

– Він ставився до мене, як до вагітної жінки, – навмисно пискляво поскаржився Геник, – не дозволяв мені нічого робити, лише «подай те, подай се» або «сиди й не рипайся, тобі не можна важке піднімати». Ось так!

– Не плач, дитинко! – Никон жартома пригорнув до себе Геника. – У мене для тебе є подаруночок.

Никон підійшов до своєї автівки, скрутив значок з «китайця» у вигляді трьох іксів, собі прикріпив з «хонди». Потому підійшов до «форда», прикріпив свій значок з «ксинкая» на радіаторну решітку мікроавтобуса.

– Дарую! – сказав він і широко та щиро всміхнувся. – Це на згадку про мене, – додав він. – У разі війни вороги будуть думати, що в тебе не «форд», а поганенька китайська машина.

– Сплюнь, щоб не наврочити!

– Тепер у добру путь?

– Дякую! – сказав Геннадій. – Чудовий подарунок!

– А обмити? – запитав Яшка. – Ні, друзі, так не можна! Навіть кораблі у плавання не йдуть, поки не розіб’ють об борт пляшку шампанського. Традиція!

– То зганяй за пивом, – Геннадій дістав з барсетки гроші, – тільки не забудь одноразові стакани та банку безалкогольного пива для мене.

– І чогось солоненького до пива! – нагадав Іван.

– Потрібно запросити Антона, – нагадав Геннадій.

Зателефонували, але виявилося, що він на роботі. Дениса не запрошували, бо все одно дружина не відпустить.

Хлопці поскладали інструмент, який великим віялом лежав біля мікроавтобуса, зайшли в гараж, примостилися хто де може. Незабаром вони пили пиво й говорили про автівки. Усі зійшлися на тому, що «форди» витривалі та надійні, але будь-яку автівку потрібно тримати в належному стані.