Шрифт:
Зранку я прокинувся раніше за інших (якщо не рахувати Педро Суфісьєнтеса) з дивним, але напрочуд ясним відчуттям тривоги, яке примушувало серце час від часу щемко стискатись. Душна півтемрява хатинки гнітила мене. От-от має статися щось страшне — підказувала інтуїція. Збираючись підвестись і розбудити Артема, я скинув із себе ковдру… В ту ж мить знадвору настирливо загрюкали. Завмерши на ліжку, я почув, як дресирувальник почовгав до вхідних дверей і відчинив їх. Здалося, морок кімнати згустився, а духота стисла горлянку липкими гарячими щупальцями. З сусіднього приміщення доносилась запальна перепалка між сеньйором Педро та візитерами. Я весь похолов: ось він — час розплати! Перуанські копи вже тут. Невже, думав я, треба було п’ять років займатися фінансовими аферами та шахрайством, щоби потім потрапити до лап правосуддя через якусь дурнувату авантюру зі слоном? Я просто не міг цього допустити. Не гаючись, зірвався на рівні ноги, вхопив до рук довженного черпака (перше, що втрапило під руки) і вискочив у коридор, готовий віч-на-віч зустрітися зі смертельною небезпекою. У дверному проході перед бідолашним батьком Аделіни вимальовувався виразний контур високого широкоплечого чоловіка, який погрозливо розмахував руками і безперестану щось волав прямісінько в обличчя Педро Суфісьєнтесу. Я розігнався і щосили вперіщив незваного гостя черпаком. Той замовк, показав на мене пальцем, а тоді закотив очі і гепнувся непритомний додолу.
— Сеньйоре, ви чого?! — здійняв руки колишній дресирувальник. — Це Бебето, мій друг, мій товариш із Трухільйо, він прийшов попередити вас про облаву!
— Пробачте, — пискнув я і непомітно відставив убік черпачок, а потім до мене дійшло: — Яку облаву???
Невеличка баталія, що розігралася на ґанку хатинки, розбудила Артема та Марусю. Потягуючись і позіхаючи, парочка ввійшла у вітальню.
— Із Трухільйо сюди мчать дюжина поліцейських автомобілів та два військові гелікоптери на чолі зі столичним генералом, — швидко залопотів Педро Суфісьєнтес. — Всі дуже розлючені і агресивно налаштовані. Якщо у найближчі кілька днів викрадачів Джумбо не зловлять, уся перуанська поліція буде виставлена на посміх.
— Тьомо… Тьомо… — сонно прошепотіла дівчина, — а звідки взявся цей труп?
Я тим часом біжу назад до гостьової спальні, де починаю натягувати штани. Кричу, намагаючись не здіймати зайвої паніки:
— Друзі, нам, схоже, пора евакуйовуватися з цієї гостинної домівки!
— Який труп?! — спросоння горлає Тьомик.
— Сеньйори, вам потрібно заховатися, — белькоче перуанець. — Часу більше нема — ви не зможете втекти далеко.
— Он той, що на ґанку, — тремтячою рукою Маруся показує на бездиханного Бебето.
— Максе, а де це ти примудрився дістати такого здорового і кріпкого мертвяка? Це частина нашого плану евакуації? — голосно гукає Тьомик, все ще не відійшовши від сну.
— Це не мертвяк! — кричу йому у відповідь. — Я просто вдарив його черпаком. Збирайте швидше свої лахи і вшиваємося звідси!
За лічені хвилини, розіпхавши до кишень найбільш необхідне (паспорти, гроші, GPS-навігатор), ми зібралися на подвір’ї. Джумбо мирно куняв у сараї, опустивши мордяку у ясла з морквою. За будинком дресирувальника починалося невелике поле, засіяне кукурудзою і відмежоване від пустелі примітивною загорожею з дроту. Далі тяглася ділянка голого піску шириною метрів сто, за якою починалися щільні зарості кущів та колючок. Ліворуч на незначній віддалі від будинку пролягала улоговина, яка збігала до кущів, поволі глибшала і простягалася далі на південь. Зігнувшись, нею можна було досить далеко забігти, лишаючись абсолютно непоміченими із землі. Одначе Бебето казав, що у переслідувачів є вертольоти…
— Кущі! — рішуче скомандував я. — Мерщій до кущів.
Ми миттю перетнули поле, продерлися крізь загорожу і щодуху припустили до кущів. Протискаючись навкарачки крізь густе переплетіння гілок, колючок та вузьких, наче леза, ножів колючок, я розчув, як десь далеко за спиною поволі наростає ритмічне ухкання бойових гвинтокрилів.
Відтак ми зачаїлися і почали спостерігати.
Не минуло й п’яти хвилин, як хатину Педро звідусіль оточили автомобілі з мигалками, а у подвір’я стрімко увірвався спецназ у масках, бронежилетах та з автоматами наперевіс. Погонича і його безталанного товариша Бебето виволокли надвір і приставили до стіни халупи. Бебето, щоправда, приставити не вдалося — бідолаха ще не до кінця очуняв і постійно з’їжджав на пісок. Зрештою його просто вклали на землю і примусили закласти руки за голову.
Незабаром на середину дворища викотили коляску з нещасною дівчинкою. Солдафони поводилися грубо й вороже, постійно лаялись, безперестану роздавали штурхани безневинним Педро та Бебето. Аделіна плакала, закриваючи личко долонями.
Зненацька з сараю, який підпирав хатинку дресирувальника, долинув нелюдський крик — переможний клич, який перекрив навіть рев сирен і чахкання завислих над пустелею гелікоптерів. Потому зсередини вискочив перуанський генерал, весь у сіні, обгризках моркви і капустяних кочережках, і заходився гасати подвір’ям й підстрибувати, мов біснуватий, підкидаючи коліна аж до грудей.
— Знайшли-и-и! — гримів він басом. — Ура-а-а!!! — кричав і розмахував кокардою.
— Герой… — презирливо процідив я крізь зуби. — Відшукав слона…
Потому вояка підскочив до Педро Суфісьєнтеса, схопив того за волосся, повалив на землю і двічі з усієї сили копнув у живіт. Нещасний погонич спочатку зігнувся, а потім почав корчитися від болю, загрібаючи руками пісок.
Ось тут мені щось у голові заклинило.
— Тримай, — твердо проказав я, увіпхнувши Марусі до рук GPS-навігатора. — Ти знаєш, де Трухільйо, гадаю, зможеш дістатися туди сама. Спочатку пройди кілька кілометрів на південь улоговиною, аби ті нелюди тебе не побачили і не наздогнали.
— Максе, я не розумію… — сторопіла дівчина.
— У тебе батько був десантником. Ти впораєшся. Бери навігатор і тікай!
Маруся отетеріло дивилася на мене. Генерал не припиняв знущатися над Педро.
— Щезни звідси! Негайно! — прикрикнув я, підштовхнувши дівулю до краю улоговини.
Все ще розгублено озираючись, дівчина спустилася в рів. Я почекав хвилину-дві, пересвідчуючись, що вона відійшла достатньо далеко, аби її не помітили, а тоді встав на повен зріст і вийшов до поліції, піднявши руки високо над головою.