Потому ми випростались і повернулися назад до дівчини. Якийсь час я сердито сопів, але зрештою зібрався з силами і виклав усе начистоту.

— Все просто, — говорив я таким голосом, наче зачитував прощальне слово на похороні, — незадовго до початку лобіювання проекту швидкісної залізниці нам слід взяти якомога більший кредит у шведському банку «Nordea», після чого… скупити практично за безцінь всю землю довкола того місця, де згідно з проектом мають звести проміжну станцію. Щойно генеральний план Деліріона затвердять у перуанському Конгресі, ціни на землю виростуть і… — я затнувся, скосивши погляд на Тьомикову подругу.

— Я все зрозуміла, — підморгнувши, сказала вона, а потім додала, імітуючи Тьомика: — Класна ідея, чувак! Ха-ха!.. Коли мені починати?

Її надмірні веселощі чомусь страх як мене дратували. Разом з тим я розумів, що без дівулі мій план має значно слабші шанси на успіх.

— Завтра, — сухо відрубав я, — ти починаєш завтра. Спробуєш перечепитися з одним конгресменом у кав’ярні. Я знаю місце, куди він кожного полудня вибирається подудлити кави. Представишся секретарем Артема, пофліртуєш із ним і ніби між іншим розбовкаєш йому про проект. А далі дій по ситуації. Він мусить тобі повірити! Затямила?

Очі дівчини заіскрились азартом.

— Ага! — і вона знову нестримно розсміялась: — Це так захоплююче! Хі-хі!

Потяглись довгі тижні підготовки та лобіювання законопроекту.

У кулуарах перуанського парламенту точились затяті бої. Ансельмо Оделіс, наш найпалкіший прибічник, ревно відстоював проект, ведучи тяжкі переговори з різними фракціями й поступово схиляючи супротивників на свій бік. У той же час Маруся заходила з тилу і причаровувала своєю красою найбільш упертих та чесних депутатів.

Тим часом преса не дрімала. Перуанське суспільство сколихнулось, немов спляче містечко після потужного підземного поштовху. Всі тільки й балакали про фантастичний задум кебетливих заморських інженерів прокласти швидкісну залізницю між Лімою та Наскою, спорудивши десь у пустелі надсучасну проміжну станцію. Одні лаяли й на всі заставки критикували проект, інші захоплювались і підтримували його, називаючи мою навіжену ідею «перуанською новобудовою століття». У цілій країні не було жодного, хто б лишився байдужим.

Конгрес до внесеного на розгляд Ансельмо Оделісом проекту попервах поставився вельми недовірливо і підозріло. Втім, доблесний депутат не опускав рук, постійно вишукуючи все нові й нові докази здійсненності задуманого. З часом прихильників ідеї спорудити швидкісну колію і закласти в пустелі нове модерне містечко побільшало. Дехто спокусився можливістю урвати собі шматок майбутнього асигнування, когось обплутали чари Марусі, а проте були й такі, хто щиро вболівав за проект, твердо вірячи в те, що прокладення залізниці сприятиме припливу туристів і підніме міжнародний імідж країни.

Безперечно, була й опозиція. Найстаріші та найбільш досвідчені депутати відразу розкумекали, що з проектом щось нечисто. На всіх кутках вони горлали про те, що двійко європейських авантюристів збираються безсоромно пограбувати державу, що сам проект є химерним, темним і незрозумілим, що навіть у разі успішного завершення будівництва Деліріона та швидкісної залізниці Перуанська республіка ніколи не відіб’є вкладені у будівництво кошти. На шпальтах столичних газет зав’язалась несамовита дискусія поміж прибічниками та противниками проекту. Конгресмени поливали один одного лайном, витирали ноги об поплічників ворогуючої партії, згадували один одному давні кривди, від чого ще завзятіше лаяли опонентів. Певна річ, дійшло навіть до бійки в парламенті.

Поступово партія прихильників Деліріона почала брати гору. Ансельмо Оделіс аргументовано довів, що жоден іноземець ні за яких умов не зможе посягнути на державні кошти. Перуанський можновладець сипав витягами із законів, наводив у приклад силу-силенну комітетів та інституцій, котрі контролюватимуть використання коштів, називав абсурдом саму ідею розкрадання державного фінансування кимось із-за кордону.

— Врешті-решт, — докоряв опозиціонерам наш головний лобіст, — як можна зводити наклеп на таких високоморальних, культурних та інтелігентних сеньйорів, які самовіддано піклуються про благо нашої батьківщини і яких відзначив сам Президент республіки?!

Більшість опозиціонерів після таких разючих аргументів втрачала ґрунт під ногами, тушувалась і незабаром переходила на бік тих, хто підтримував проект.

Як тільки шалька терезів почала схилятись у наш бік, Тьомик вибив у своєму банку чималенький короткотерміновий кредит, після чого я миттю скупив усю землю на тому місці, де мав вирости діловий центр Деліріона (до цього моменту ми завбачливо не розголошували проектне розташування міста). Відтоді лишалося тільки чекати…

Два місяці запеклих обговорень тягнулися, наче роки. Та ось настав той знаменний день, коли мала вирішитись доля нашої авантюри, — день голосування. То був четвер, 13 серпня, самий розпал перуанської зими. Високо над головою нерухомо застиг попелясто-сірий непрозорий туман, який завше зависає над пустелею довкола Ліми протягом зимових місяців. У столиці стояла прохолодна погода, температура повітря (+14 °C) практично не мінялась протягом доби.