Амурат не чекав таких зухвалих слів від яничара-аґи. З того часу, як він розправився із збунтованими яничарами в казармах Селяміє на Скутарі, Hyp Алі став запобігливим і заробляв собі султанської ласки в битвах насправді героїчних.

Мить не зводив грізного погляду з аґи, вже чув, як клекоче в грудях божевільна лють, але вигляд Hyp Алі був настільки спокійний, що знітився Амурат.

– Ти правий, Hyp Алі, – промовив, стримуючи тремтіння губ. – За твоїх лицарів треба випити, і я дозволяю. Одначе, як велить закон предків, усі пропозиції султанові доводить до відома диван [35] , а не одна особа. І тому завтра я чекатиму ухвали дивану про те, чи потрібен серед султанської прислуги ще й проголошувач тостів?

– День тільки-но закінчився, великий падишаху, хай вічним буде твоє ім’я, – поклонився Hyp Алі, показуючи рукою в бік затоки, де засвічувалися смолоскипи. – Сонце не швидко осінить Анатолію, а ніч довга. – Він із ненавистю дивився тепер в очі Амурата, і не бентежило його те, що насторожилися султанські сановники і підступили ближче до султана зброєносці. Біля нього стояв чорбаджі [36] Алім – чорновусий кремезний слов’янин, а позаду – почет. Яничар-аґа випростався. – Ніч буде довгою для тебе, султане. А спадкоємці твої, можливо, задумаються, чи годиться рубати салузу, на якій сидиш, чи можна ремісникові ламати верстат, що дає йому засоби на прожиток. Багдад здобутий ціною крові, що лилася роками, а міг би впасти за місяць, якби не злочин, який ти вчинив на Скутарі.

Амурат зблід. Вихопив із піхви далматинську шаблю, кинулися до Hyp Алі султанські зброєносці, та цієї миті султан схопився обидвома руками за живіт і впав долілиць на землю.

Зчинився крик, брязнули шаблі, та не скресалися. Яничари обеззброїли султанську охорону.

Великий візир Аззем-паша стояв незворушно. Дивлячись на мертвого султана, промовив півголосом:

– Закінчилася династія Османів. Синів ти не народив, султане, а слабоумний брат твій Ібрагім не може правити імперією.

Наказав своїй прислузі занести тіло султана до палацу – споряджати для вічного супочинку, а сам стояв у нерішучості, слухаючи, як верещить натовп, розбігаючись по місту:

– Султан Амурат помер! Султан помер!

Та враз тривожні вигуки приглушилися іншим кличем, що наростав, ширився, а врешті виразно долетів до вух великого візира:

– Ібрагіма! Ібрагіма!

Стояли, мов на герці, розумні очі Аззема-паші з підступними, злорадними очима Hyp Алі.

– Рано тішишся, ефенді, – блиснув яничар-аґа білими зубами. – Чуєш, кого проголошують яничари? Чи, може, й ти посмієш піти проти них?

Тепер зрозумів Аззем-паша: султана отруїли яничари, щоб поставити на престол недолугого Ібрагіма, якого Амурат запроторив на вічне ув’язнення до двірцевої тюрми. Не лють, а страх перед неминучим лихом струснув ним, і, забуваючи про свій стан, великий візир закричав:

– Шайтан! Чужинцю, віровідступнику! Що дороге тобі на цьому світі, крім власної вигоди? А будь ти проклята, зміє, вигодувана Урханом!.. [37] О Аллах, Ібрагім правитиме імперією!

Hyp Алі спокійно вислухав вибух безсилого гніву великого візира. Вигуки «Ібрагіма, Ібрагіма!» лунали вже по обидва боки Золотого Рогу, яничар-аґа міг бути спокійним. Він поклонився візирові і мовив, не ховаючи переможної посмішки:

– Непорушні підвалини Порти, ефенді. На яничарах виросла Османська імперія, на яничарах тримається і, якщо буде воля Аллаха, загине разом із ними. А та голова, – додав із погрозою, – що не має влади над своїм язиком, часто пишається на золотій таці біля воріт Баб-і-гамаюн [38] напроти Айя-Софії.

Він повернувся до великого візира спиною, сказав прислузі подати коня. З сідла ще раз поклонився Аззему-паші.

– Сьогодні брат покійного Амурата буде на волі. А тоді, коли султан Ібрагім повернеться з мечеті Еюба, оперезаний мечем халіфа Османа, я сподіваюся зустрітися із тобою на раді дивану, де поговоримо не про посаду виголошувача тостів, а про важливіші державні справи.

Аззем-паша не відповів. Він дивився на те місце, де недавно лежав останній хоробрий султан із роду Османів – династії, що пережила себе. Позаду візира стояв його ескорт, по всьому місту народ вигукував «Ібрагіма, Ібрагіма!», чвалував до палацу Hyp Алі – усе це були піддані Аззема-паші, та серед них усіх найменше сили мав він сам.

Тіло Амурата спорядили в спальні султана, і тоді увійшли сюди шейхульіслам, анатолійський і румелійський кадіаскери [39] , вождь спаґіїв – алай-беґ, останнім увійшов спітнілий від швидкої їзди Hyp Алі.

– Покличте валіде [40] Кьозем, – сказав шейхульіслам, та саме в цю хвилину відхилилася портьєра і до спальні увійшла жінка в чорному. Серпанкова чадра прикривала її суворе обличчя. Вона притулила руку до серця, скорботно дивлячись на мертвого сина. Та хвилина материнської печалі тривала недовго, валіде підвела голову, здійняла вгору руки.