Шрифт:
Бачите, який тонкосльозий, який святий та божий!
А хто ж призвів ті матері до такого стану?
Хто посиротив ті нещасні маленькі діти, що конають по таборах та по чужих переповнених містах?
А тепер шукаєте для них українську жінку-опікунку, убивці!
Українська жінка там, де їй належить бути: вона разом із своїм батьком, своїм чоловіком, своїм братом б'є фашистського звіра. Вона разом з ними відновлює поруйноване фашистськими бандитами та їхніми агентами, українсько-німецькими націоналістами, господарство…
Її, радянської української жінки, діти не конають од голоду й холоду по чужих містах та по таборах і не потребують опіки, бо їх опікують всі народи великого Радянського Союзу.
Її діти ростуть веселими, щасливими і вільними.
Нічого не додаватимемо, бо нічого не треба додавати, ми тільки подамо кілька документів з отих самих шматків паперу, що звуть себе газетами й репрезентують громадську думку різних українсько-німецьких «угруповань» та окремих осіб з тих угруповань.
Ну, от вам:
«Українське національне об'єднання при співучасті і за допомогою українського центрального комітету та УАТ «Січ» улаштовує в ресторані «Zum goldenen Kreuz» спільний святвечір, на який запрошується все українське громадянство Відня й околиці. Кожний учасник повинен дати 200 грам білого хліба, 20 грам масла та грошей 5 РМ… а також, по можливості, яйця й сир. Зголошуватися і т. д.
Управа УНО».Українсько-національно-німецький святвечір недорогий, як бачимо: 5 марок, 200 грамів хліба й 20 грамів масла…
Яйця і сир по можливості.
А як немає тої можливості?
Ну що ж, значить, святвечір буде без сиру…
І ще оголошення:
«Українське національне об'єднання просить усіх, хто має свої речі на перехованні в будинку УНО, забрати їх до 31.XII. За речі не беремо ніякої відповідальності».
Найкращий спосіб — дати оголошення за кілька днів до визначеного терміну. Ніхто, ясна річ, речей не забере, бо забирати нема куди, — потім продавай і пропивай.
Справа, як бачите, цілком державно-національна!
Ось вона, їхня «територія»:
«Централя Українського національного об'єднання в Берліні перенесла свої бюра до Berlin-Weissensee, Scharlottenburger Strasse, 59, im Hof, rechter Seitenfl"ugel».
Оце всенька їхня держава: rechter Seitenfl"ugel!
Гуляй біля Weisensee й співай: «Ще не вмерла Україна!» Вся державна робота.
«Професорові» Барбарукові не до співів:
«Бандуру мистецького викінчення разом зі школою-нотами продам: проф. Михайло Барбарук, Wien, 10. Randhartingerg, 17, 8/III».
Одне слово:
Взяв би я бандуру —Взяв би та й загнав…Бо сам я іздуруЕмігрантом став…Загнав би… Та хто купить? З такого життя не заграєш…
А цікаво було б послухати таку лекцію:
«Провід У. А. Т-ва «Січ» у Відні подає до відома, що дня 15.ХІІ відбудеться лекція д-ра О. Фединського на тему: «Правне становище бездержавних». Гостям раді».
Ви гостям раді… А чи раді гості вам?
Не дуже вони вам раді, бо вони бездержавні, а значить, і безправні.
З чого ж тут радіти?
Самостійна і ні від кого не залежна історія
Кожна держава повинна мати свою історію. І кожний народ повинен мати свою історію.
Факт?
Безсумнівний факт.
Отже, зовсім не дивно, що на сторінках одного паперового клаптя, що зветься українською націоналістичною газеткою «Українське слово», одна дуже самостійна писака взяла та й заголосила:
«Погано ми ще знаємо історію України, її героїчне минуле. Тож тепер докладемо всіх зусиль, щоб»
і т. д., і т. д.
Тепер, значить, ми вже докладемо всіх зусиль, тепер, значить, ми вже вивчимо справжню історію, настоящу, українську, тепер уже ми станемо на вірний шлях до настоящого національного і культурного відродження.
І от другий клапоть — «Карпатські вісті» — одразу ж послужливо подає, з чого ту історію вивчати починати.
Він так і пише:
«Культ минулого. Практична лекція історії».