Торговець стурбовано глянув на нього. Вся радість, яку він бачив на його обличчі зранку, враз щезла.

— Я можу дати тобі грошей на дорогу додому, синку, — сказав Торговець Кришталем,

Юнак мовчав. Він підвівся, осмикнув одяг і закинув торбу на плече.

— Я працюватиму з вами, — сказав він.

А після довгої паузи додав:

— Мені потрібні гроші на овець.

Вже майже місяць працював юнак у Торговця Кришталем, хоча робота не дуже його захоплювала. Торговець цілими днями бурчав за лядою, постійно нагадуючи, щоб він не розбив ненароком кришталь.

Проте він не кидав праці, бо старий бурчун поводився з ним справедливо; за кожну продану річ юнак отримував добрі комісійні й уже заощадив трохи грошей. Якось він вирахував: якщо й надалі працювати в такому темпі, він зможе купити овець не скоріше ніж за рік.

— Я хочу зробити окрему вітрину для кришталю, — сказав юнак Торговцеві. — Ми поставимо її на початку вулиці, внизу, і це привабить перехожих.

— В мене ніколи не було такої вітрини, — відповів Торговець. — Перехожі можуть її штовхнути. Розіб’ють кришталь.

— Коли я водив овець полями, вони теж могли загинути, натрапивши на змію. Таке-бо життя овець і чабанів.

Торговець обслужив відвідувача, який купив три кришталеві келихи. Йому торгувалося краще, ніж будь-коли — так, наче повернулися часи, коли ця вулиця була найлюднішою в Танжері.

— Мої справи значно поліпшились, — сказав він юнакові, коли покупець пішов. — Я добре заробляю, та й ти невдовзі зможеш повернутися до своїх овець. Чого ти ще хочеш від життя?

— Я просто реагую на знаки, — вирвалось раптово в юнака; він пожалкував, сказавши це — адже Торговець ніколи не стрічався з королем.

«Це — Закон Сприяння, фортуна початківця. Леґенду треба прожити до кінця».

Проте Торговець добре зрозумів, що мав на увазі його підручний. Знаком була вже сама присутність хлопця у крамниці, і з часом, коли гроші почали наповнювати шухляду каси, він анітрохи не шкодував, що найняв цього іспанця. Хлопчина заробляв навіть більше, ніж йому належало. Торговець, припускаючи, що великого збуту не буде, назначив юнакові дуже високі комісійні. А ще він передчував, що той незабаром вернеться до своїх овець.

— Навіщо тобі ті Піраміди? — запитав він, уникаючи розмови про вітрину.

— Бо я багато чув про них, — відповів юнак, нічого не сказавши про свій сон. Скарб залишався для нього болісним спогадом, і він намагався про це не думати.

— Я не знаю нікого, кому б хотілося перетинати пустелю заради якихось Пірамід, — здивувався Торговець. — Звичайна купа каміння. Можеш сам скласти її на подвір’ї.

— Ви ніколи не мріяли про мандри, — відказав хлопець, обертаючись назустріч покупцеві, який саме заходив до крамнички.

Через два дні Торговець сам заговорив про вітрину для кришталю.

— Я не люблю змін, — сказав він. — Ми не такі багаті, як купець Гассан. Якщо він схибить, для нього не буде великої шкоди. Якщо ж схибимо ми, все наше життя піде шкереберть.

«Це правда», — подумав юнак.

— Навіщо тобі та вітрина? — запитав Торговець.

— Щоб хутчіше вернутися до своїх овець. Нам варто скористатися з того, що удача на нашому боці, й допомогти їй, як і вона допомагає нам. Це зветься Законом Сприяння. Або фортуною початківця.

Торговець на якийсь час замовк. Тоді він сказав:

— Пророк дав нам Коран і залишив усього п’ять обов’язків на ціле наше життя. Перш за все, ми зобов’язані вірити в єдиного істинного Бога. А ще — молитися п’ять разів на день, постити під час Рамадану й бути милосердними до бідних.

Тут він спинився. При згадці про Пророка в нього з’явилися сльози на очах. Він був побожним чоловіком, хоча й не завжди терплячим, і старався жити згідно з канонами Ісламу.

— А який же п’ятий обов’язок? — зацікавився юнак.

— Ти сказав два дні тому, що я ніколи не мріяв про мандри, — відповів Торговець. — П’ятим обов’язком кожного мусульманина є паломництво. Ми зобов’язані принаймні раз у житті відвідати священне місто Мекку. Мекка набагато дальше ніж Піраміди. Ще замолоду я заощадив трохи грошей на цю крамничку. Я сподівався, що одного дня розбагатію й вирушу до Мекки. Я почав добре заробляти, але не мав на кого лишити крамничку, бо кришталь — делікатна річ. Весь цей час повз мою крамницю проходили паломники, прямуючи до Мекки. Серед них були багатії зі слугами й верблюдами, але здебільшого то були бідаки, злиденніші, за мене. Всі вони однак поверталися щасливі й чіпляли на двері своїх будинків символи паломництва. Один такий, швець, який заробляє на хліб лагодячи черевики, розповідав, що майже рік ішов пустелею, але втомився менше, ніж ходячи вуличками Танжеру у пошуках шкіри.