— Я теж не отримував попередження, — сказав я.

Дік потиснув мені руку:

— Щасливого Різдва, Джордже. Радий вас бачити. Боже, як смачно щось там пахне.

Він відкочував до кухні. За пару хвилин я почув сміх Сейді, вона сказала:

— Геть з вашими пальцями звідти, Діку, вас що, матінка погано виховувала?

Еллі повільно розстібала ґудзики-діжечки на своєму пальті, не відриваючись очима від мого обличчя.

— Чи це розсудливо, Джордже? — запитала вона. — Те, що ви робите з Сейді, чи це розсудливо?

Перш ніж я встиг відповісти, впливла Сейді з індиком, якого вона запікала відтоді, як ми повернулися з «Кендлвудських Бунгало». Ми сіли й з’єднали руки.

— Господи вседобрий, прошу Тебе, благослови нам цю їжу тілесну, — почала Сейді. — І прошу, благослови нашу спільноту, щоби ми підтримували одне одного розумом і душею.

Я вже було її відпустив, але вона продовжували стискати мою долоню лівою, а долоню Еллі правою рукою.

— І, прошу, благослови Джорджа й Еллі на дружбу. Допоможи Джорджеві згадати її доброту, а Еллі допоможи згадати, що без Джорджа одна дівчинка в нашому місті залишилась би з жахливим шрамом на обличчі. Я люблю їх обох, і так це печально, бачити недовіру в їхніх очах. Заради Ісуса, амінь.

— Амінь! — щиро повторив Дік. — Добра молитва! — підморгнув він Еллі.

Гадаю, Еллі, мабуть, трохи хотілося встати й піти геть. Можливо, лише згадка про Боббі Джилл її від цього утримала. А може, велика повага, яку вона відчувала до своєї нової шкільної бібліотекарки. Можливо, невеличка навіть до мене. Мені подобається так думати.

Сейді дивилася на міз Еллі з усією своєю знову навернутою тривогою.

— Цей індик має абсолютно чудовий вигляд, — промовила Еллі, вручаючи мені тарілку. — Ви не покладете мені стегенце, Джордже? І не забудьте про начинку.

Сейді могла бути беззахисною, і Сейді могла бути незграбною, але також Сейді могла бути дуже-дуже хороброю.

Як я її кохав.

Лі, Марина і Джун відбули зустрічати новий рік у де Мореншильдів. Я залишився сам на сам зі своїм обладнанням, але, коли подзвонила Сейді і спитала мене, чи поведу я її на новорічний вечір танців у «Баунтіфул Грейнджі», я завагався.

— Я знаю, про що ти думаєш, — промовила вона. — Але буде краще, ніж минулого року. Ми самі зробимотак, щоб тепер було краще.

Отже, ми були там вже о восьмій, знов танцювали під повітряними кулями, що хитались над нами в обвислих сітях. Цьогорічний бенд називався «Доміноз». Замість гітарного звуку в серф-стилі Діка Дейла [554] , який домінував минулого року, ці мали духову секцію з чотирьох музикантів, але вони таки вміли завдавати танцювальний біт. Так само по дві чаші з імбирним пуншем і рожевим лимонадом, в одній питво зі спеціями, у другій чисте. Так само курці гуртувалися за пожежним виходом, на холодному повітрі. Але зараз було краще, ніж минулого року. Зараз панували почуття великого полегшення й щастя. У жовтні світ було накрило ядерною тінню… а потім його витягло з-під неї. Я дочув кілька схвальних фраз про те, як Кеннеді зумів загнати назад до барлогу того осоружного російського ведмедя.

Близько дев’ятої, під час повільного танцю, Сейді раптом, вискнувши, відскочила від мене. Я був певен, що вона помітила Джона Клейтона, і серце мені плигнуло в горло. Але то був вереск чистої радості, бо двома новоприбульцями, яких вона побачила, виявилися Майк Косло — курйозно елегантний у своєму твідовому пальті — і Боббі Джилл Оллнат. Сейді кинулася до них… і перечепилася об чиюсь ступню. Майк вловив її і закружляв з нею в обіймах. Боббі Джилл помахала мені, хоч і трішки сором’язливо.

Я потис Майкові руку і поцілував Боббі Джилл у щоку. Замість потворного шраму там тепер була ледь помітна рожева смужка.

— Лікар каже, до наступного літа всі сліди зникнуть, — сказала вона. — Він називає мене найшвидше одужуючою своєю пацієнткою. Дякуючи вам.

— Я отримав роль у «Смерті комівояжера», містере Е, — повідомив Майк. — Гратиму Біффа [555] .

— Вибір суто за фактурою, — сказав я. — Стережися таких летючих тортів.

Побачивши, як він в одній з перерв говорить з лідером бенду, я вже точно знав, що буде далі. Коли музиканти знову з’явились на сцені, співак оголосив: «Я отримав особливе замовлення. Є серед публіки Джордж Емберсон і Сейді Дангіл? Джордже і Сейді? Підійдіть сюди, Джордже і Сейді, нумо підіймайтеся зі свої сідал на рівні».

Ми йшли до сцени крізь бурю оплесків. Сейді сміялася, вся розчервоніла. Показала Майку кулак. Він усміхався. З його лиця спливав хлопчик; натомість у нім проявлявся чоловік. Трохи ніяково, але вже проявлявся. Співак рахунком завдав темп, і духова секція гойднула той мотив, який досі звучить у моїх снах.