— Так. Зможу.

Я майже не сумнівався, що після другого показу шоу або Дік, або міз Еллі затиснуть мене десь в кутку, аби похмуро повідомити, що їм телефонувала Сейді і сказала, що я геть поїхав глуздом. Але цього не трапилося, а повернувшись до Сейді, я знайшов на столі записку: «Розбуди мене, якщо захочеш підкріпитися опівночі».

Північ ще не настала — до неї ще залишалося трішечки хвилин — і Сейді не спала. Наступні хвилин сорок були вельми приємними. Потім, у темряві, вона промовила:

— Я не мушу нічого вирішувати просто зараз, чи як?

— Так.

— І ми не мусимо зараз про це балакати?

— Так.

— Може, після того двобою. Того, про який ти мені казав.

— Може.

— Я тобі вірю, Джейку. Не знаю, чи я божевільна, чи ні, але вірю. І я кохаю тебе.

— Я теж тебе кохаю.

Зблиснули її очі в темряві — одне прекрасне, мигдалеподібної форми, друге уклякле, але зряче.

— Я не хочу, щоби з тобою щось трапилося, і я не хочу, щоб ти завдавав комусь шкоди, хіба що будеш конче змушений це зробити. Але тільки не припустися помилки. Ніколи, нізащо. Ти обіцяєш?

— Так. — Це була легка умова. Саме завдяки ній Освальд все ще дихав і жив.

— Ти будеш обережним?

— Так. Буду дуже…

Вона запечатала мені рота поцілунком.

— Бо неважливо, звідки ти з’явився, без тебе для мене не існує майбутнього. А тепер давай спати.

Я думав, що ця розмова продовжиться вранці. Я не мав уявлення, що — тобто скільки — я тоді їй розкажу, але мені не довелося нічого розказувати, бо вона в мене ні про що таке не питала. Натомість вона запитала мене, скільки принесло благодійне шоу Сейді Дангіл. Коли я сказав їй, що всього трохи більше трьох тисяч доларів, і це разом з вмістом тих ящиків для пожертв, які ми поставили при вході, вона, закинувши назад голову, красиво на все горло розсміялася. Три тисячі не могли покрити всіх її рахунків, але мільйона вартий був сам лише цей сміх… а ще непочути щось на кшталт: «Чого я цим перейматимуся, коли мені все легко поправлять у майбутньому?»Бо я не мав цілковитої певності, що вона справді захоче вирушити туди, навіть якщо остаточно повірить, і не був певен також, що мені самому хочеться забирати її туди.

Я хотів бутиз нею, це так. Повік, тобто стільки, скільки це лише дозволено людям. Але краще б у 1963 році… і тих роках, які Бог чи Провидіння подарують нам після 1963-го. Для настак було б краще. Я буквально в очі бачив, як вона розгубиться у 2011, з жахом і ніяковістю витріщаючись на кожні штани, що ледь не спадають з гузна, й комп’ютерні екрани. Я ніколи б її не вдарив, ніколи б не закричав на неї — ні, не на Сейді, — але вона все одно може стати моєю Мариною Прусаковою, потрапивши у дивний світ, навіки відірвана від рідного краю.

Був у Джоді один суб’єкт, котрий міг порадити, як мені скористатися останнім пунктом з букмекерського розділу Елових нотаток. Цим чоловіком був Тоні Квінлен, агент з нерухомості. У себе вдома він провадив щотижневий покер з початковою ставкою по нікелю, але не вище четвертака, і я теж подеколи зазирав туди. Кілька разів під час гри він хвалився вмінням робити ставки в двох царинах: у професійному футболі та в Техаському баскетбольному чемпіонаті. Я застав Тоні в його офісі тільки тому, як він мені сказав, що зараз надто спекотно для гри в гольф.

— Про що ми говоримо, Джордже? Про середнього розміру ставку чи ціною, вартою будинку?

— Я думав про п’ятсот доларів.

Він присвиснув, потім відхилився в кріслі, сплівши пальці на своєму акуратному черевці. Була тільки дев’ята ранку, але кондиціонер працював уже на повну потужність. Стоси ріелторських брошурок лопотіли під утворюваним ним прохолодним вітерцем.

— Це серйозна капуста. Бажаєте втаємничити й мене в інтересну оборудку?

Оскільки він робив мені послугу — принаймні я на це сподівався, — я йому розказав. Брови його злетіли так високо, що здавалось, ось-ось стрінуться там з невпинно відступаючою лінією його волосся.

— Святий мерин! Чому б вам просто не викинути ваші гроші в унітаз?

— Просто маю чуття, от і все.

— Джордже, послухайтесь мене, як свого татуся. Двобій Кейс-Тайгер — це взагалі не спортивний матч, це тестовий зонд для цієї нової штуки, кабельного телеканалу. Там буде кілька цікавих двобоїв початківців, але головний бій — це сущий жарт. Тайгер отримає настанову продержати старого на ногах раундів сім-вісім, а вже потім його всипити. Хіба що…

Він нахилився вперед. Звідкілясь з-під його стільця пролунало неприємне «хрусь».

— Хіба що ви щось знаєте. — Він знову відхилився назад, з підібганими губами. — Та де там, звідки вам? Ви ж, хай вас бог милує, живете у Джоді. Але, якби ви дійсно знали, ви б утаємничили у це свого старого приятеля, правда?

— Я нічого не знаю, — сказав я, брешучи йому просто в обличчя (і радий тим). — Це просто чуття, але останній раз, коли я мав подібне чуття, я поставив на те, що «Пірати» поб’ють «Янкі» у Світовій серії, і здобув тоді чималий куш.

— Вельми цікаво, але ж ви знаєте стару приповідку, що навіть стоячий годинник показує двічі на добу правильний час.