– Хіба ти не втомився? – прошепотіла вона до цього бридкого вуха. – Хіба не хочеться тобі прилягти поспати?

Голова чоловіка вмент упала йому на груди, і він захропів. Енді сягнула собі під спідницю, висмикнула звідти його розслаблену руку і поклала її на поручень крісла. Потім вона полізла до дорогого на вигляд піджака містера Бізнесмена і почала там нишпорити. Гаманець знайшовся в його лівій внутрішній кишені. Це вже було добре. Їй не доведеться підважувати тіло, щоб підняти йому сраку. Коли вони западали в сон, совати їх було ризиковано.

Вона розкрила його портмоне, висмикнувши звідти кредитні картки, вона кинула їх на підлогу, а тоді якусь хвильку роздивлялася фотокарточки – містер Бізнесмен з отарою інших гладких містерів Бізнесменів на гольфовому полі; містер Бізнесмен зі своєю дружиною; набагато молодший містер Бізнесмен стоїть перед різдвяною ялинкою зі своїм сином і двома доньками. Доньки були в шапках Санта-Клауса і відповідних платтячках. Він їх, либонь, не ґвалтував, але це ще питання. Чоловіки ґвалтують, коли їм це сходить з рук, це вона твердо завчила. На колінах рідного батька, так би мовити.

У відділенні для грошей знайшлося понад двісті доларів. Вона сподівалася на ще більшу суму – бар, у якому вона з ним познайомилася, постачав повій класу вищого за тих, що купчилися біля аеропорту, – але й це було непоганим для денного сеансу у вівторок, до того ж завжди є інші чоловіки, що залюбки зводять дівчину приємної зовнішності в кіно, де трохи інтенсивного петингу лише прислужиться для розігріву апетиту. Чи то так вони сподіваються.

– Гаразд, – промурмотіла Роза, починаючи підводитись. – Ви мене переконали. Ходімо тоді, спробуємо.

Але Баррі, поклавши долоню жінці на передпліччя, притримав її.

– Ні, зачекайте. Дивіться. Зараз буде найкраща частина.

Енді знову наблизила губи до бридкого вуха і прошепотіла:

– Засинай міцніше. Міцно, як тільки можеш. Біль, який ти відчуєш, буде лише сном. – Вона розкрила свою сумочку і дістала звідти ніж з перламутровою колодкою. Маленький, але з гострим, як у бритви, лезом. – Чим буде біль?

– Лише сном, – промурмотів містер Бізнесмен собі у вузол краватки.

– Правильно, солоденький.

Вона завела руку за нього і хвисько вирізала йому на правій щоці глибоке подвійне V – на щоці такій жирній, що невдовзі вона вже мусила перетворитися на воло. Якусь мить вона дозволила собі помилуватися власною роботою в непевних відблисках сповненого примар кольорового снопа світла з проектора. А тоді потоком ринула кров. Він прокинеться з палаючим вогнем обличчям, з просякнутим кров’ю правим рукавом свого дорогого піджака і потребою терміново звернутися до пункту невідкладної швидкої допомоги.

«І як ти поясниш це своїй дружині? Щось та й вигадаєш, я певна. Але без проведення курсу пластичної хірургії, ти бачитимеш мої позначки кожного разу, як дивитимешся у дзеркало. І щоразу, коли зайдеш до якогось бару нашукати собі маленьку незнайомку, ти згадуватимеш, як тебе покусала одна гримуча змія. Така собі, в блакитній сукенці й білій блузі без рукавів».

Вона засунула дві п’ятдесятки і п’ять двадцяток до своєї сумочки, клацнула застібкою і вже було збиралася підвестись, коли на плече їй лягла чиясь рука і до вуха замуркотів жіночий голос: «Привіт, милочко. Додивишся цей фільм якось іншим разом. А зараз ти підеш з нами».

Енді спробувала вивернутися, але руки вхопили її голову. Найжахливішим у цьому було те, що вони були всередині її голови.

Після цього – аж поки вона не прийшла до тями в «ЕрфКрузері» [24] Рози на занедбаному, порослому травою майданчику кемпінгу десь на околиці певного міста на Середньому Заході – все залишалося темрявою.

Коли вона прокинулась, Роза подала їй чашку чаю і потім довго з нею розмовляла. Енді все чула, але майже всю її увагу захопила сама її викрадачка. Поставна жінка, але це лише звільна кажучи. Роза Циліндр була на зріст шість футів, з довгими ногами у звужених унизу білих штанях, її високі груди ховалися всередині майки з логотипом ЮНІСЕФ і гаслом: «За Всяку Ціну Врятувати Дитину». Обличчя мала спокійної королеви: незворушне й безжурне. Її волосся, тепер розв’язане, спадало хвилями до середини спини. Деякий розлад вносив посаджений на її голові набакир витертий циліндр, але у всьому іншому вона була найвродливішою жінкою, яку Енді Стайнер бодай колись бачила в своєму житті.

– Ти розумієш, про що я тобі оце тут розповідаю? Я пропоную тобі тут і зараз певну можливість, Енді, і ти не мусиш поставитися до цього легковажно. Вже минуло років двадцять чи й більше відтоді, як комусь пропонували те, що я пропоную тобі.

– А якщо я скажу ні? Що тоді? Ви мене вб’єте? І заберете той… – Як вона те була назвала? – Той психодух?

Роза усміхнулася. Губи в неї були розкішні, коралово-рожеві. Енді, що вважала себе асексуальною, тим не менше загадалася, якою може бути на смак ця помада.