Дівчата всілись на кухонний диванчик і сиділи так обнявшись хвилин двадцять. Коли подруга нарешті почала затихати та її дихання майже вирівнялось, Марічка вирішила акуратно запитати у чому ж річ.

— Що там у тебе? Чого така істерика?

Поправляючи заплутане русяве волоссячко, Оленка глянула на приятельку і ледь чутно вимовила, — мене звільнили.

— Що!? — Вражено вигукнула Марічка.

Оленка притиснулась до її тендітного плеча і знову розійшлась плачем.

— Не плач, сонечко, не треба. Звичайно, це неприємно, але ж не кінець світу, — якось не зовсім переконливо спробувала втішити подругу Марічка.

Оленка розтирала по всьому лиці сльози й намагалася хоч щось пояснити подрузі, — розумієш, ні за що… Ні, тобто за щось, але… Я до суду піду.

— Так, давай ти спочатку заспокоїшся, добре? Приведи себе у порядок. — Марічка міцно стисла плечі подруги і проникливо подивилась їй у вічі. — Я зараз. У очах засвітилась ідея.

Марічка підскочила і вибігла. Але за якусь мить повернулася з великим блакитним рушником і рішучим наміром. — Йди у душ. Ходи. — Марічка схопила подругу за руку і почала тягти.

Оленка була настільки пригніченою і втомленою, що навіть не могла опиратись. Вона, похитнувшись, підвелась і пригнічена попленталась у ванну.

— Ти поки помийся, змий всю негативну енергію, заспокойся. Після душу стане набагато легше. От побачиш. — Марічка турботливо ввімкнула воду і зняла мочалку з гачка на стіні. — А я приготую вечерю, ти поїси, подобрієш і тоді без плачу все мені розповіси.

— Я не… — Оленка вже стояла однією ногою у ванні.

Але Марічка жестом прикрила подрузі рота, — я нічого не хочу чути. Миєшся, а потім розповідаєш.

Марічка різко зачинила двері й Оленці не залишилося нічого іншого, як полізти у душ.

За якийсь час дівчина вже сиділа на кухні у гарному банному халаті та з рушником на голові. Після душу вона справді заспокоїлась і їй навіть полегшало. Важкість і тривога зникли. Просто стало порожньо. Спокійно, але порожньо.

За вікном стемніло. У сусідньому будинку одне за одним спалахували вікна. Марічка для атмосфери запалила дві свічечки. Звичайна кухня почала скидатися на затишний ресторанчик у чарівному сяйві полум’я.

— Тримай, це чудове грузинське вино, тобі сподобається, — простягла келих вина Марічка. — Спершу трохи випиймо, щоб ти перестала нервувати: отже — за продовження життя! — патетично виголосила подруга й одним духом випила своє вино.

Марічка так упевнено говорила, що Оленка раптом відчула, що вона не одна. Вона захищена, вона має чудову подругу, яка знає, що треба робити.

— Ммм… — протягла Оленка.

Марічка посміхнулась. Вино було досить добре.

Оленка відчула приємне тепло у грудях і тихенько зітхнула, але пустку вином не зігрієш.

— Ну що? Готова розповідати? — Марічка вмостилася зручніше на кухонному диванчику, щоб не пропустити ані найменшого словечка з Оленчиної розповіді.

Оленка відпила ще трохи вина й почала:

— Пам’ятаєш я тобі про Кучеренка розповідала, який мене весь час діставав?

— Звичайно, такі прізвища не забуваються. То що сталося? Остаточно дістав?

— Ну, так. Я, як нова вчителька, весь час діставала найбільшу порцію його уваги, — Оленка іронічно імітувала щасливу посмішку.

— А що поробиш, — розвела руками Марічка, — на те він і Кучеренко. Ну і що далі?

— Узагалі знахабнів, кинув у мене паперову кульку з самостійною, яку не хотів писати. Уявляєш?

— Зрозуміло чого тебе вигнали, — Марічка посміхнулась.

— Не смішно, — Оленка трохи напружилась і ще відпила вина.

— Та чого ти? Я ж намагаюсь зняти напругу.

— Не дуже виходить.

— Якщо серйозно, то це просто жах. Тих дітей виховують чи тільки цяцьки їм купують?

Марічка значуще повела бровою, — не знаю, чи в їхніх батьків є час купувати їм щось. Вони все грошами видають. І увагу, і піклування, і виховання…

Оленка насупилась. Марічка зрозуміла, що краще прикусити язика.

— Так от, — Оленка долила собі ще вина, — я викликала маму. Сказала йому, що без розмови з батьками не пущу на урок. І наступного дня вона прийшла. — Оленка закотила очі. — Ти навіть не можеш уявити. Така розкішна жінка, просто нема слів.