— Іро, — весело вигукнула Оленка, відчинивши двері, — оце так несподіванка, давненько не бачились.

Дівчата міцно обнялись.

— Привіт! Оленочко, ти вибач, що без попередження. Просто я була поруч з твоїм будинком, та й, думаю, загляну, що там моя давня подружка поробляє.

Оленка допомогла гості роздягтись.

— Проходь у кімнату. Я зараз почастую тебе вечерею.

— Ні-ні, жодних вечерь, — Ірина категорично замахала своїми довгими витонченими руками. — От коли б теплого чайку, ще й зеленого…

Оленка вдавано ляпнула себе по чолі й посміхнулася, — вибачай, подруго, забула, що ти у нас на вічній дієті. Але тобі поталанило. Чай у мене є. І гарячий, і зелений.

Мимоволі Оленка окинула Іру поглядом. Зі спини вона виглядала так само, як і в університеті. Невисока, струнка дівчина, жіночна та елегантна. На ній була темно-вишнева сукня і коричневі чобітки. Волосся зібране в акуратну ґульку, закріплену шпильками.

Оленка поставила чайник, дістала із серванта печиво. «Лише півпачки залишилось», — скрушно подумала Оленка.

За якусь мить господиня уже принесла до вітальні тацю з чаєм та варенням.

Іра читала журнал, вгніздившись у м’яке крісло.

— Що це ти читаєш? — Поцікавилася вона в Іри.

— А, оце купила журнал, розгорнула гороскоп почитати, — гостя відклала журнал.

— Пригощайся, — Оленка поставила на симпатичний столик тацю.

На щастя в останній момент вона згадала про банку полуничного варення. Мамина заслуга.

Іра одразу ж взяла горнятко з зеленим чаєм і міцно стиснула його довгими худими пальцями.

— Сильно замерзла. Уже починає холодніти, усе-таки середина листопада.

— Грійся, Ірочко, варення бери.

Оленка уважно оглядала подругу. Ірина майже не змінилась, тільки погляд подорослішав. Личко залишилось таким же милим. Вона спробувала чай і задоволено поморщила носика. Це був точний знак, що Іра задоволена.

— Ну як ти, Оленко? Я дзвонила вдень, ти не брала трубки. От і вирішила без попередження зайти.

— І правильно зробила, — Оленка зручно вмостилася навпроти подруги. — Коли б із попередженням, то вже й не знаю, чи зустрілися б. Розповідай, дорогенька. Як там подружнє життя, ще на свободу не тягне?

— Ні, Богу дякувати, ще ні, — й Іра довго та із задоволенням почала розповідати про свої сімейні будні.

Вона одружилась з розлученим чоловіком, набагато старшим за неї. Кинула університет і народила йому синочка і двох донечок.

Оленка не розуміла Іру. Не могла і не хотіла зрозуміти. Що її привабило у цьому старшому чоловікові? Невже купилась на статок? І зараз, слухаючи монолог Іри про її чудове життя, про те, як вона любить дітей і як вони чудово розуміють одне одного з чоловіком, Оленка засуджувала приятельку. Засуджувала, бо не вірила, що це справжнє, щире кохання. Їй здавалось, що це самопожертва. Це те, від чого ти готовий відмовитись заради кохання.

А перед нею сиділа молода щаслива жінка. Вона жила у престижному районі, у просторій квартирі. Одягалась у дорогих бутиках. Відпочивала за кордоном. У неї все було чудово, вона була усім задоволена. А де ж жертви? Де страждання? Оленці і в голову не могло прийти, що кохання може бути щасливим, без переживань і стресів. А молода дівчина може справді кохати старшого за себе чоловіка, незалежно від того, скільки він заробляє.

Час збіг дуже швидко. Іра поглянула на годинника й спохопилася, — усе, люба, мушу бігти. Моїй няньці час додому. Я тобі обов’язково подзвоню, — пообіцяла Іра вже у коридорі, одягаючи свій червоний кашемировий піджачок.

А Оленці на якусь мить постала перед очима пані Кучеренко. Проте вона дуже швидко взяла себе у руку. «Ну й що з того, що її подруга одягається у тих же магазинах, що й та мальована стерва»,— вона обняла подругу на прощання.

— Звичайно, буду чекати.

Оленка задумалась. Приятелька мило посміхнулась і, попрощавшись, пішла.

На самоті Оленку знов охопив відчай. Думки про безробіття і мамин розчарований голос не давали спокою. Апетит зіпсувався, вона так і не повечеряла. Всівшись напроти телевізора, Оленка нервово перемикала канали.

На журнальному столику самотньо лежав модний журнал. — О, це ж Іра забула.

Намагаючись відігнати від себе гіркі думки, вона взяла знічев’я погортати журнал. Не допомагало.

Гортаючи сторінки, Оленка все ж не могла не думати про своє тяжке становище. Навіщо їй знати дванадцять способів, як одружити на собі багатого чоловіка чи три причини, чому категорично заборонено вдягати цього сезону чоботи з гострим носком.

Дійшовши до гороскопу, Оленка знайшла свій знак і прочитала: «У цьому місяці ваше життя кардинально зміниться. Доля готує кар’єрний зліт. А одинокі Діви нарешті зустрінуть справжнє кохання».