– Касатки,- сказав Євстигнєєв, пригадуючи, як називала його мати цих щебетливих бистрокрилих пташок.

– Еге ж, касатки,- тихо погодився сусід.

Євстигнєєв прискорив ходу, зрідка озираючись на веселу зграйку ластівок, що ніби проводжала солдатів у далеку дорогу добрими побажаннями.

«Так, життя все перемагає і все відроджує», – подумав солдат.

Він ішов своєю звичайною, чіткою ходою фронтовика, підвівши голову і поправивши пілотку, що, було, зовсім з'їхала набакир.

«Життя перемагає… Але якою дорогою ціною доводиться нам платити за це! Кров'ю… Кров'ю своїх найкращих друзів».

КИIВ 1963