– Щось фрици замовкли зовсім. Другий день від них нічого не чути.

– Оце-то й підозріло,- зауважив командир полку,- готуються до наступу. За даними нашої розвідки, в цьому районі вони зосереджують дві піхотні і одну танкову дивізію з якихось резервів – так що сподівайтесь непроханих гостей. Ну, гаразд, Михайлов, бувай здоров,- і він попрямував до машини.- Що буде неясно,- дзвони, та й Туркенич тут поки що зостанеться,- додав він.

Туркенич хотів був доповісти командирові полку про наказ начальника штабу повернутися на КП, але той, очевидно знаючи про це, перебив його:

– Залишайся, Іване Васильовичу, допоможи Михайлову, та й заразом подивишся, як він у бою. А начальнику штабу я сам передам, що залишив тебе тут.

Ніч минула спокійно. На світанку Туркенич вийшов із низької землянки командного пункту й роздивився навколо. В глибині лісу ще панував густий морок, дерев не можна було розрізнити. Туркенич любив побути на самоті у цю досвітню пору, коли прокидається життя, любив постежити за народженням нового дня.

Із землянки вийшов Михайлов.

– Ну що, не спиться? – пожартував Туркенич.

– Щойно подзвонили з «Фіалки».

– Це з ПСП?

– Еге. Травінцев передав, що в районі сорок другого квадрата чути приглушений шум моторів, очевидно – танки.

Туркенич глянув на годинника. Було шість годин двадцять хвилин.

– Он як, приглушений шум… Значить, заговорили.

Він повернувся в землянку і підійшов до карти, що лежала на столі.

– У штаб полку подзвонили?

– Щойно подзвонив. Сказали, що й сусіди звернули увагу на цей шум.

– Сорок другий квадрат, кажеш? Це отут, за лісовим масивом?

– Тут. Ось невеликий ряд озер, а за ними добра бита дорога,- показав Михайлов на карті.- Ми тому тут на виході з лісу й підготували РЗВ

«Молодець,- подумав Туркенич,- буде з нього хороший командир дивізіону». Він швидким поглядом окинув карту з поміченими на ній різними видами вогню артилерії і Зрозумів, як правильно передбачив командир дивізіону можливий хід бою, який міг нав'язати ворог.

Якщо справді підтвердиться здогад лейтенанта Травінцева про те, що в сорок другому квадраті німецькі танки, то атака з-за лісу буде зустрінута сильним артилерійським вогнем.

«І ми, здається, не помилились»,- задоволено думав Туркенич, розглядаючи квадратики та інші спеціальні значки, нанесені на карті командира дивізіону за вказівкою штабу полку.

– Товаришу капітан, знову «Фіалка»,- перервав думки Туркенича телефоніст.

Михайлов узяв трубку і почув схвильований голос Травінцева:

– Товаришу капітан, із-за лісу виткнулися танки… Поки що не видно скільки, але здається, що дуже багато.

– Стежте уважно, про все докладно доповідайте, готуйтесь коригувати вогонь наших батарей,- наказав Михайлов.

Він передав трубку телефоністу, підійшов до Туркенича, щоб доповісти, але той узяв Михайлова під руку, даючи зрозуміти, що офіціальність не потрібна.

– Що, танки? – спитав Туркенич.

– Так. Здається, починається наступ.

– Ну що ж, робота буде.

Десь далеко за нашим переднім краєм почувся гарматний залп. Противник почав артилерійську підготовку. .

Михайлов запитливо подивився на Туркенича, чекаючи його вказівок як представника штабу, але той спокійно звелів:

– Командуй, Михайлов, командуй. Через кілька секунд долинув вибух перших снарядів на передньому краї нашої піхоти.

Артпідготовка була короткою, але потужною. Ворог розраховував на раптовість. Дивізіон Михайлова майже не постраждав, був порушений тільки зв'язок з командним пунктом полку.

– Мовчить «Фіалка»,- доповів телефоніст.

– Травінцев, Травінцев, чому не відповідаєте?

Замість командира відповів Скворцов:

– Товаришу капітан, лейтенант Травінцев тяжко поранений. Танки розгортаються в лінію. Це «тигри»… їх штук п'ятнадцять… Швидше, швидше стріляйте.

Михайлов скомандував. Батареї відкрили вогонь.

– Ну, як, Скворцов, справи?

– Добре, товаришу капітан: один танк горить і один зупинився. Стріляйте ще! Бийте по перехресті доріг, вони вже туди підходять…

– Зв'язок з полком відновили?- спитав Михайлов у командира взводу управління.

– Ще ні, чекаю от-от. Я на лінію трьох чоловік послав.

– Давайте зв'язок негайно… Командир взводу управління шмигнув із командного пункту. Туркенич мовчки стояв у кутку, не втручаючись у дії командира дивізіону та його штабу. Як поведеться Михайлов без зв'язку з командиром полку? Це для нього велике випробування.